![Сполохи [Літературна критика та есеїстика] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/2/0/9/spolohi-literaturna-kritika-ta-eseistika-download.jpg)
Сполохи [Літературна критика та есеїстика]
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-338-8
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]». Краткое содержание книги:
* * *
Указ Президента України № 124/2015 Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка
На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка постановляю:
1. Присудити Національну премію України імені Тараса Шевченка 2015 року:
<…> МОСКАЛЬЦЮ Костянтину Вілійовичу, письменникові — за книгу літературної критики та есеїстики «Сполохи».
Отже, чи мають референтів ось такі незвичайні вірші? Так, однозначно. Вони стосуються наших почуттів, понад те, вони нам ці почуття створюють! Ретельне, охайне і ощадне письмо Сливинського можна без особливих застережень порівняти з сумлінною роботою доброго програміста (адже поезія в певному сенсі теж є програмуванням). Один зайвий символ може звести нанівець емоцію, замість приголомшено охнути, читач стене плечима. Філігранно виточених, витончених віршів, які створюють нам почуття, не буває багато за визначенням, це наслідки не однієї сесії гри в бісер, яка сама собі ціль і куля. Це ієрогліфи, що, означаючи самих себе, визначають нам час і простір незворотного поетичного діяння, справіку першого, покликаного зробити умови людського існування прийнятними. Тому кожна наступна книга Остапа Сливинського стає знаменною подією, розганяючи чад необов’язкового сказаного, як свіже повітря, що ллється знадвору, перетворюючи іманентне і трансцендентне на єдине.
Пам’яті Ігоря Римарука
Щось у цьому «Бермудському трикутнику» непокоїть. Може, її підкреслено ажурна побудова: три триптихи (а в кожному з них — ще по три триптихи і, як кода — післяслово автора, де заключний потрійний триптих). Таке собі передражнювання Плотіна, «тріади», які не вповні очевидним чином апелюють до тих-таки неоплатонічних структур. У часи, коли поезія підкреслено не в формі, цей майже неприхований неоплатонізм Римарука навіває щось подібне до метафізичного жаху. Зустріти у третьому тисячолітті досконало побудований сонет (а їх чимало у «Бермудському трикутнику») замість доладно прописаної комп’ютерної програми — хіба це не страшно? Формальна ажурність, майже хвороблива перевитонченість роблять книгу загрозливо крихкою — один необережний порух, навіть подих чи погляд, тобто одне невластиве сприйняття — і віртуозно розписана складними геометричними орнаментами «писанка» перетвориться на жменю беззмістовної шкаралущі. Подеколи ці порухи робить сам автор, надміру педалюючи свою (зазвичай вишукану) іронію. Або ж вдаючись до сумнівних експериментів з грою слів, яка не дуже пасує досвідченому і чутливому майстрові. Або ж надто вже рясно розсипаючи символи і означники, вписані до християнського дискурсу. Деякі з них направду гарні і на своєму місці:
Або:
Але декотрі образи відгонять силуваністю:
вже не кажучи про батярсько-війонівське панібратство з Богом, яке, попри беззаперечну дотепність, межує зі святотатством:
Нині, коли безперебійне «базікання», докладно описане ще Гайдеґґером у «Бутті і часі», набуло катастрофічних розмірів, коли над усіма нами тяжіє багатотонна легковажність необов’язкових слів, бо ж базікають і транслюють це базікання навсібіч поголовно, від 15-річного блоґера до перестарілих членів Спілки письменників України, — чи не найкращим способом говорити про Бога є побожне мовчання, настільки всеохопне, що з ним ототожнюється Абсолют. Ще краще говорити не про Бога, а з Ним — у молитві. Проте численні «Господи», «Боже», янголи, святі тощо в нових віршах Римарука є не молитовними формами, а порожніми означниками — або ж неусвідомлюваними рудиментами поточного мовлення, що паразитують як на поетиці, так і на сакральних означуваних, затуляючи читачеві кілька важливих винятків, що дійсно звучать автентично. Тому спостерігаємо парадокс: нота сакрального переконливіша у поезіях, де є ремінісценції зі старожитніх, дохристиянських мітів —