Засліплення

Я ніколи й не думав вимагати від неї чогось непристойного, аж ніяк. Я ніколи не маю часу. Шість годин мені потрібно для сну. До дванадцятої я працюю, о шостій повинен уставати. Собаки й решта тварин таке діло можуть робити й удень. Можливо, від шлюбу вона чекає саме цього. Навряд. Діти в останню чергу. Дурненька. Хотіла сказати, що про все знає. Вона знає про ланцюг, у кінці якого — готові діти. І висловлює це в чарівний спосіб. Вона відштовхується від незначної пригоди: діти розпустувалися, та фраза ось-ось мала злетіти з вуст; але погляд був призначений тільки мені — погляд замість признання. Що ж тут дивного. Адже коли людина про таке знає, то почувається якось незручно. Я одружився задля книжок, діти в останню чергу. Це нічого не означає. Того разу вона заявила, що діти надто мало вчаться. Я прочитав їй уривок з Араї Хакусекі. На радощах вона просто нетямилась. Так вона вперше себе й виказала. Хто знає, коли б іще я довідався про її ставлення до книжок. Тоді ми й зійшлися. Може, вона тільки хоче нагадати про це. Вона й досі та сама. Її думка про дітей відтоді не змінилась. Мої друзі — це її друзі. Мої вороги залишаються ворогами й для неї. Коротких слів невинний зміст. Про інші стосунки вона й уявлення не має. Я мушу бути насторожі. Щоб вона не злякалася. Я поводитимусь обачно. Як їй про це сказати? Розмовляти важко. Книжок про це в мене нема. Купити? Ні. Що подумає книгар? Я не свиня. Когось послати? Кого? Її саму? Тьху, власну дружину! Хіба можна бути таким боягузом! Я маю спробувати. Сам. Якщо не схоче вона. Жінка зчинить бучу. Сусіди в будинку... Управитель... Поліція... Всіляка негідь... А хто мені що зробить? Я одружений. Маю цілковите право. Бридота. І як тільки мені вдарило таке в голову? Це мене, а не її заразив швець. Ганьба. Цілих сорок років. І раптом на тобі. Я її пожалію. Діти в останню чергу. Якби ж знаття, що вона мала на увазі насправді. Сфінкс.