На зарослих стежках
- Автор: Гамсун Кнут
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2355-40-6
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На зарослих стежках». Краткое содержание книги:
Гамсун завжди ставив перед собою завдання — не лише змальовувати вчинки своїх персонажів, а й проникати в усі сховки їхньої душі. В останній книжці «На зарослих стежках» він зробив спробу проникнути вглиб своєї душі і описати чи не найдраматичніші сторінки власного життя, коли йому в досить таки поважному віці довелося пережити відчай, розчарування і приниження. Письменник називає свій твір щоденниковими записами, але перед нами постає ціла мозаїка спогадів, що зворушують відвертістю, лаконізмом та іронією, за якими впізнається неповторний гамсунівський стиль.
Суд більшістю голосів (2 голоси) вирішив, що Гамсун несе відповідальність за свої дії і виступи на підтримку НС, починаючи з січня 1942 року. <...> Головуючий суду вважає сумнівним той факт, що Гамсун офіційно вважався членом НС. Головуючий не має у своєму розпорядженні переконливих доказів того, що Гамсун надсилав прохання про прийняття його в члени партії або вважав себе членом партії. <...>
Гамсунові було відомо, що Норвегія з 1940 року і до кінця війни була окупована німцями, які вважалися ворогами нашого народу. Йому було також відомо, що король Норвегії та уряд перебували в Лондоні й звідти здійснювали керівництво військовими діями після того, як змушені були покинути країну. Йому було також відомо про рух Опору і загибель норвезьких патріотів. Він цілком був свідомий того, що, приєднавшись до партії Квіслінґа і здійснюючи пропаганду на підтримку німців, допомагав ворогам Вітчизни.
Тому суд більшістю голосів визнає Гамсуна винним у шкоді, заподіяній країні Квіслінґом і його партією під час управління країною з січня 1942 року. Саме з цього часу членство в «Нашунал Самлінґ» вважається злочином. <...>
Вже у своєму відкритому листі до редактора «Нашунен», датованому 23 квітня 1939 року і надрукованому у «Фрітт Фолк» 1 травня 1940 року під заголовком «Уряд Нюґордсволда», Гамсун виступає проти норвезького уряду і оголошеної ним мобілізації. Він пише: «Уряд віддав наказ про мобілізацію і втік. Він знав, що ми не можемо захистити себе, але віддав наказ про мобілізацію і втік. І тепер норвезька молодь гине за уряд. Але нам є чим зайняти молодих людей, крім як змусити їх узяти участь у сільськогосподарських страйках і вмирати за уряд Нюґордсволда».
4 травня 1940 року у «Фрітт Фолк» з’являється стаття Гамсуна «Норвежці», в якій він закликає норвезьких солдатів «кинути гвинтівки і повернутися додому». Заклик підписаний Кнутом Гамсуном. Суд не розуміє, яким чином Гамсуна можна вважати невідповідальним за статтю, яку він сам написав.
У листі Віктору Могенау від 17 серпня 1940 року, за згодою Гамсуна надрукованому у «Фрітт Фолк» 28 вересня, він знову висловлює думку, що з боку уряду було хибним кроком оголошувати мобілізацію. Він пише: «А що, якби ми виступили з протестом? Я маю на увазі не якийсь конкретний випадок, а загальну політику уряду. Ми повинні були зупинити німецьку міць? Що якби вибрані офіцери й солдати пішли до короля і його уряду і довели б їм, що вони ідіоти й злочинці?..
Депутати стортингу, які обрали самі себе, звертаються до короля без королівства і без країни, чи не буде він милостивий повернутися до Норвегії. Ні, не буде. І всі заспокоюються. Невже у вас немає сил для прийняття рішень?»
В тому самому листі Гамсун пише, що необхідний новий уряд на чолі з Квіслінгом.
У низці газетних статей під час окупації Гамсун неодноразово виступав на підтримку Німеччини та уряду Квіслінга і вчиняв нападки на союзників Норвегії. В статті від 30 січня 1941 року в «Гримстад Адреслтіденге» він висловлює впевненість у тому, що всі зміни в країні підуть на користь Норвегії й Німеччині і що «незабаром на Півночі настане розквіт культури, побудованої на німецьких поглядах і переконаннях» <...>
13 червня 1944 року Гамсун висловлює переконаність у тому, що Німеччина збереже свої позиції на Західному фронті після вторгнення до Франції і що це єдиний порятунок для народів Європи.
Кажучи про пропагандистську діяльність, яку Гамсун провадив на захист ворога, не можна не згадати його поїздки влітку 1943 року до Відня на конгрес націонал-соціалістичної преси, влаштований «Об’єднанням національних журналістських спілок», в якому брали участь провідні журналісти Німеччини і окупованих німцями країн. Поїздка була здійснена з ініціативи головного редактора «Фрітт Фолк» Рісховда, який також брав участь у конгресі. Рісховд виголосив промову, що була спеціально для цього випадку написана Гамсуном і містила в собі агресивні нападки на Англію. Поїздка Гамсуна була широко висвітлена в нацистській пресі й використана з пропагандистською метою, що повинен був передбачати Гамсун.
Під час перебування у Відні Гамсун літаком здійснив поїздку до Гітлера, він вимагав прибрати з Норвегії Тербовена, оскільки останній не подобався норвежцям і мав намір перетворити Норвегію на німецький протекторат. Взаєморозуміння з цього питання не сталося.
При визначенні вини Гамсуна і шкоди, якої його діяльність заподіяла Норвегії, особливу увагу слід приділити тому факту, що він був усесвітньо відомим письменником і одним з найвидатніших діячів норвезької культури. Завдяки своєму літературному і економічному статусу, а також авторитету серед норвежців поведінка Гамсуна великою мірою була показовою для його співгромадян і слугувала взірцем для інших, чого сам Гамсун не міг не розуміти.
З приводу поведінки і переконань Гамсуна суд вважає за потрібне зауважити, що він поводився виходячи зі своїх особистих поглядів, не беручи до уваги обов’язку вірності державі й поваги до законів країни. З ранньої юності Гамсун був прихильником Німеччини. Англію ж завжди ненавидів. У нього поступово виникла ідея Європи, вільної від впливу Англії. І коли німці вдерлися в країну в 1940 році, він одразу побачив у цьому можливість здійснення своєї мрії. Він одразу прийняв план Німеччини про включення великої й вільної Норвегії у великий німецький союз. Схожі переконання мав і Квіслінґ, тому Гамсун вважав природним наслідувати йому. Природним є й те, що Гамсун сам повинен нести відповідальність за власні дії, коли вони стали суперечити чинним законам.
Відомо, що останні роки Гамсун з причини своєї глухоти та інших обставин жив дуже ізольовано. Під час війни він змушений був звертатися до газет, аби знати, що відбувається в країні. Він був позбавлений інформації, яка могла б викликати в ньому підозру в правильності його дій. <...>
Гамсун використовував свій вплив, щоб пом’якшити долю політичних в’язнів або врятувати їх.
Він завжди відгукувався на прохання про допомогу… надсилав безліч клопотань про помилування, у тому числі й Гітлерові. Ми виходимо з того, що арешти й смертні кари справляли на Гамсуна тяжке враження і стаття «Знову!», яка з’явилася взимку 1943 року, повинна розглядатися саме так.
Як висновок суд вважає за необхідне зауважити, що Гамсун восени 1944-го і взимку 1945 року проходив обстеження у психіатричній клініці. У медичному висновку <...> значиться, що Кнут Гамсун не є психічно хворим і не був ним під час війни. <...> Суд не бачить підстав вважати, ніби Гамсун не розумів, що робить, та був позбавлений можливості оцінювати власні дії. <...> У висновку написано: «Без сумніву, що поведінка Гамсун могла бути інакшою, якби він добре чув і мав змогу самостійно стежити за думками і настроями суспільства. Крім того, з 1942 року він хворів на атеросклероз, а у квітні 1942 року мав перший крововилив у мозок. У цей час він легко піддавався чужим впливам і не міг їм протидіяти. Після крововиливу в нього сталася афазія (втрата мови), що також вплинуло на його здатність судити самостійно і протистояти нацистській пропаганді».
Враховуючи усе вищезазначене, суд зменшує штраф до 425 000 крон.
За винятком вищевказаних розбіжностей суд виніс вирок одноголосно.
Переклав
Анатолій Болабольченко
Гамсун, голод і колаборанство
Стаття Євгена Маланюка «Кнут Гамсун», написана з нагоди смерті норвезького письменника, мала друкуватись у журналі «Київ», що його на початку 50-х років видавав у Філадельфії Богдан Романенчук, але, очевидно, чисто випадково, вона «примкнулася» до рукопису іншої Маланюкової статті, перед тим надрукованої в «Києві», і так пролежала чверть віку, коли Романенчук віднайшов її при перегляді журнального архіву й умістив у філадельфійському квартальнику «Українська книга», № 3 за 1977 рік. (До речі, існує й інший, трохи відмінний змістом і менший обсягом, варіант статті під назвою «Пригадка», опублікований 1966 р. в другому томі «Книги спостережень» Маланюка).