Дорослі зненацька

— Ось тут, — зупинилась перед однією з капсул мама. Вона спробувала всміхнутись, але її губи несподівано затремтіли, на очах проступили великі сльозинки.

— Що? — не зовсім розуміючи, що відбувається, пригледівся до написів Тимоха. «Хлопчик, Ковальчук Юлія», — прочитав спочатку. Завис на якийсь час, намагаючись осягнути інформацію. Що було написано далі, він вже не бачив!

— Це?.. — повернувся до мами. — Юльчин син? Мій Дениско? — перепитав, відчуваючи, як несподівано починає задихатись.

— Наш! — підтвердила жінка, нарешті усміхнувшись.

Нахилившись над прозорим пластиком, Тимоха розгледів малесеньке, ніби лялькове, чомусь синювато-червоне обличчя, кирпатий носик, ріденьке, яскраво-руде волоссячко, м’яке навіть на вигляд. На його очах заблищали сльози щастя.

Десь далеко, в паралельному світі, мама щось говорила про проблеми з недоношеними дітьми, про те, що буде важко, але Тимоха чув все те ніби крізь товстий шар вати. Він був просто впевнений, що з цією малечею нічого поганого не станеться. Це був його син!

Його Лисеня!