Ерагон. Спадок
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #4
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-5737-7
- Переводчик: Леонид Владимирович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Спадок». Краткое содержание книги:
— Нехай вони будуть і з тобою, — відповів Вершник. Насуада ще якусь мить тримала в долонях обличчя Ерагона, а потім відпустила його. Вершник відчинив двері зі скляними вставками й пішов через кабінет королеви, залишивши її одну на балконі.
КРИВАВА ЦІНА
Ерагон ішов сходами, які вели до головного входу будівлі, коли раптом побачив знахарку Анжелу. Вона сиділа, схрестивши ноги, у темній ніші дверей і в’язала щось схоже на синьо-білий капелюх, помережаний уздовж нижнього краю дивними рунами, чиє значення несила було зрозуміти. Поруч із нею лежав Солембум. Голова кота впиралася знахарці в коліна, а на правому коліні лежала ще й одна з його важких лап.
Ерагон з подивом зупинився. Він не бачив ні Анжелу, ні Солембума аж відтоді, як вони зустрілися одразу ж після битви в Урубейні. Потім обоє кудись зникли.
— Здрастуй, — сказала Анжела, не підводячи очей.
— Здрастуй, — відповів Ерагон. — Що ти тут робиш?
— В’яжу капелюх.
— Це я бачу. Але чому саме тут?
— Тому що хотіла побачити тебе, — її спиці клацали дуже жваво й безугавно, і дивитись на них було майже те саме, що споглядати язики вогню. — Я чула, ніби ви із Сапфірою залишаєте Алагезію.
— Як ти й напророчила, — сказав він, трохи збентежений тим, що знахарка вже змогла дізнатися про цю величезну таємницю. Звідки? Вона не могла підслухати їхню розмову з Насуадою, бо його закляття не дозволили б цього, і, наскільки він знав, ніхто не казав чи їй, чи Солембумові про існування яєць та Елдунарі.
— Коли так, то я сподіваюся, що буду проводжати тебе.
— Як ти дізналась? Від Арії?
— Від неї? Ха! Невже це можливо? Ні. У мене є власні способи збирання інформації,— вона припинила в’язати й глянула на Вершника — її очі виблискували. — І я не маю жодного наміру ділитися ними з тобою. Мушу ж я притримати урешті-решт хоч деякі таємниці!
— Гм.
— Гмукай на здоров’я. Тільки якщо ти й далі будеш так поводитись, то я, чого доброго, подумаю, що мені взагалі не варто було сюди приходити.
— Вибач. Я тільки почуваюся трохи… незручно, — Ерагон помовчав і додав: — А навіщо ти хотіла мене бачити?
— Хотіла попрощатись і побажати тобі удачі у твоїх мандрах.
— Дякую тобі.
— М-м-м. І ще одне: спробуй не дозволити собі надто закрутитись, де б ти не був. Не забувай якомога частіше виходити на сонце.
— Я так і зроблю. А як же ви із Солембумом? Ви залишитесь тут, щоб наглядати за Елвою? Ти колись про це казала…
Знахарка пирхнула зовсім не так, як роблять чемні леді.
— Залишусь? Як же я можу залишитись, коли Насуада, здається, хоче шпигувати за кожним чарівником у країні?
— Про це теж уже кажуть?
Анжела зиркнула на Вершника:
— Я не схвалюю. І не схвалюю дуже-дуже. Зі мною не можна поводитись, як з малою дитиною, котра наробила шкоди. Ні, настав час нам із Солембумом переселитися кудись у більш привітні краї: у Беорські гори або в Ду Вельденварден.
Ерагон якусь мить вагався, а потім спитав:
— А ти не хотіла б поїхати зі мною й Сапфірою?
Солембум розплющив одне око й пильно глянув на Ерагона, перш ніж знову його заплющити.
— Це надзвичайно приваблива пропозиція, — сказала Анжела, — але я гадаю, що ми відхилимо її. Принаймні зараз. Охороняти Елдунарі й навчати нових Вершників — нудна річ… хоча вирощувати виводок драконів, напевно, досить цікаво. Але ні, на цей час ми із Солембумом залишимося в Алагезії. Крім того, кілька наступних років я й справді хочу наглядати за Елвою, навіть якщо не зможу робити це особисто.
— Хіба тобі ще не набридли всілякі пригоди?
— Ніколи такого не буде. Вони надають смак життю, — Анжела підняла свій майже завершений капелюх. — Як він тобі, подобається?
— Він гарний. Чудово виглядає. А що означають руни?
— Раксакорі?.. А, не звертай уваги. Це все одно не матиме для тебе жодного значення. Щасливої подорожі тобі й Сапфірі, Ерагоне! І не забувай наглядати за щипавками й дикими хом’яками! Жорстокі тварини ці дикі хом’яки.
Вершник посміхнувся, хоча й не мав наміру того робити:
— Щасливої подорожі й тобі також, і тобі, Солембуме!
Кіт-перевертень знову розплющив одне око:
«Щасливої подорожі, Убивце Короля!»
Ерагон нарешті вийшов з будівлі й попрямував через місто, аж поки не дійшов до будинку, де тепер мешкав Джоуд зі своєю дружиною Геленою. Це був величний будинок з високими стінами, чималим садом і слугами, які заклякли в поклоні біля входу. Гелена почувалася дуже добре. Забезпечуючи спершу варденів, а тепер усе королівство Насуади надзвичайно потрібними припасами, вона швидко побудувала торгівельну компанію значно більшу за ту, що її Джоуд тримав колись у Тейрмі.