Літа зрілості короля Генріха IV

— Не дихає? Тоді можете вбити й мене, я однаково радий.

І таке сказати дамі, чиє терпіння він уже наразив на іспит! Не дивно, що вона теж закричала:

— Задушіть його! — Скинула з ноги підв'язку, — ноги в неї були ще гарні, хоча й трохи повнуваті,— і жбурнула своїм слугам. — Задушіть! Ну, швидше!

Та наказу знавіснілої королеви Марго не послухався ніхто. Вісімнадцятирічного юнака, що з такою втіхою вбив двадцятирічного, мав покарати закон. Король підписав вирок — а що йому лишалось? Якби він виявив поблажливість, запізнілі пристрасті його першої дружили разом з їхніми наслідками були б поставлені на карб йому самому. Правда, мстива жінка зловжила й вироком суду. Юнакові довелося зійти на ешафот у неї під вікном, па парадному подвір'ї її дому, за яких три кроки від неї. Він був хоробрий і твердий, милосердя не благав. І яке пуття їй, постарілому ідолові інших часів, з обвислими щоками, у відкритому пеньюарі, дивитись, як падає юна голова, й тішитись тим?

Колишній чоловік її потай думав: «Бідолашна Марго сама стала жертвою своєї невгамовності. Раніш вона й не знала, до чого здатна дійти. Мій духівник Котон міг би їй порадити, виходячи не з власної мудрості, а з дуже давньої, нагромадженої його попередниками: «Стережися!» З такими думками дивився король на гру в серсо, влаштовану пані Маргаритою. Від пригоди з пажем минуло вже багато часу, і та пригода вже її не гнітила. Тим уважніше стежив Анрі за новими виявами її натури: це мала бути осторога йому самому.

А Марго мала на думці не більш і не менш як підсунути йому нову коханку. То була мадемуазель де Монморансі, Маргарита-Шарлотта, що народилась 1594 року. Цій дитині йшов п'ятнадцятий рік, коли королева Марго запросила двір на гру в серсо. Та й ще деякі дами, ніби змовившись, накидали оком на юну красуню з тією ж метою. Перший привід дав поет Вуатюр, назвавши її вранішньою зорею. А від нового, щойно зродженого дня, безперечно, можна чогось сподіватись, хоча ніхто не приховує від себе, що таке створіння — ще недоросле, ще, власне, безлике — може тільки в майбутньому справдити надії. Як добре придивитись, ця юна красуня — тільки витвір фантазії поета Вуатюра[115].

Інші дами мали корисливі спонуки — насамперед пані де Сурді, що досі показувала себе тільки з цього боку. Вона просила руки юної панни для свого сина, відмовляючись від будь-якого посагу. Пані де Сурді мала як спадщину по своїй небозі Габрієлі п'ятдесят тисяч ліврів ренти. Коли їй удасться задумане, з того може вийти сто тисяч. Монморансі-батько був у неласці в короля: хіба-таки годиться конетаблеві, якого король величав кумом, приставати до змови проти нього? Він каявся, що був такий дурний, і тепер погодився б на все, аби тільки повернути королівську ласку. І молодят заручили — без посагу, хоча Шарлотта була найбагатшою спадкоємницею.

Тоді втрутилась одна стара принцеса — вона теж не хотіла пустити нитки з рук. Пані Діана Французька, нешлюбна парость роду Валуа, послідок минулого, взяла до себе дівчину, коли її мати занедужала, і зразу перекреслила всі розрахунки Сурді. Саме в той час королева Марго запросила двір на гру в серсо. Відбудеться та гра в її володіннях.