Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Враховуючи важливість демографічних та міграційних процесів, Конституція теж відносить їх засади до виключного визначення законом (п. 10 ч. 1).
Велика група питань стосується організації і функціонування органів законодавчої і державної виконавчої влади, тобто найважливіших елементів механізму держави, а також місцевого самоврядування: організація і діяльність органів виконавчої влади; організація і порядок проведення виборів і референдумів, статус столиці, спеціальний статус інших міст (пп. 12, 15, 16 ч. 1).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 липня 2001 р. № 11-рп/2001 роз’яснив, що положення пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України про виключне визначення законами України «територіального устрою України» треба розуміти так, що питання територіального устрою України, зокрема визначення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України є питаннями загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом. Окремі повноваження з цих питань можуть
бути надані законом органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України). У цьому зв’язку положення п. 41 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» про те, що до компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою, треба розуміти так: вирішення цих питань не віднесено виключно до повноважень державних органів і може здійснюватися сільськими, селищними, міськими радами в межах і порядку, визначених цим та іншими законами України.
Межі таких повноважень міських рад, зокрема щодо утворення і ліквідації районів у місті Києві, зазначеним та іншими законами України чітко не визначені і не віднесені до компетенції будь-яких інших органів. Ці питання, виходячи із спеціального конституційно-правового статусу міста Києва як столиці України, може вирішувати Київська міська рада.
До цієї ж групи належать питання, пов’язані з забезпеченням функціонування правоохоронних органів держави: питання судоустрою, судочинства, статусу суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури, засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, оголошення амністії (пп. 14, 22 ч. 1, ч. 3). До цієї групи належать також питання, пов’язані з виконанням спеціальних державних функцій: одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів, порядок використання і захисту державних символів, державні нагороди, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання, державні свята (пп. 3-7 ч. 2).
Конституційний суд України у своєму рішенні від 13 липня 2001 р. № 11-рп/2001 роз’яснив, що положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.
Пункт 1 ч. 2 ст. 92 Конституції спрямований на забезпечення виконання бюджетно-фінансової функції парламенту, яка знаходить вираження у праві парламенту затверджувати Державний бюджет України, регулювати систему оподаткування, податків і зборів, визначати статус національної валюти, функціонування фінансового, грошового, кредитного ринків; порядку погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.
Чільне місце займають питання забезпечення національної безпеки (п. 17 ч. 1), законодавчого забезпечення функцій держави, пов’язаних зі збройним захистом чи надзвичайними ситуаціями: правовий режим державного кордону (п. 18 ч. 1), воєнний і надзвичайний стан, зони надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ч. 1), порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України (п. 2 ч. 2).
Крім законів, у поняття законодавства включаються також нормативно-правові акти органів державної влади (Президента, Кабінету Міністрів, міністерств тощо). Основою для такого висновку є рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98, в якому Суд роз’яснив, що термін «законодавство», уживаний у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так: ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.