Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Ось що я пропоную, — заговорив нарешті наш герой, ґрунтовно помізкувавши й розважливо ховаючи дружинине фото, — позаяк тут жахлива задуха, ходімо до мене й там про все договоримо. Моя хижа зовсім недалеко звідсіля. Це пійло неможливо пити. Тільки стривайте, хай я розплачусь.
— Ясно було: найліпший план — це відчалити, а там уже лишалося просто пливти за вітром, і він зробив знак, розважливо ховаючи те фото, господареві халупи, який начебто й не…
— Так, це буде найкраще, — запевнив він Стівена, якому по суті було хоч до «Бронзової голови», хоч до пана Блума, чи хоч іще куди-небудь більш чи менш…
Рої утопічних планів металися в його (Блума) невгамовному мізку. Освіта (справдешнього високого рівня), література, журналістика, оповідання на конкурси, сучасна реклама, гідроконцертні тури по англійських курортах і водах, де повно театрів, із загрібанням грошей, дуети італійською мовою з бездоганною вимовою і безліч інших варіантів, про які, звісно, не варто кричати цілому світові (й власній дружині), ну, й крапелька талану-удачі. Все, що треба, це відкриття. Бо він, Блум, був майже певен, що той успадкував і голос від батька, на це ж він сподівався, цим світилися всі карти-шанси, тож непогано було б і ніскільки не зашкодило б підвести розмову під цю тему, аби просто…
Кебмен саме вичитав із газети, якою заволодів, що колишній віце-король, граф Кадоган, головував на офіційному обіді Асоціації кебменів десь у Лондоні. Цю потрясну звістку зустріли мовчанкою і парою позіхів. Потім той прадавній тип у кутку, зберігши, очевидячки, іскру життєвої сили, прочитав що сер Ентоні МакДоннел вирушив з Юстона до резиденції головного секретаря чи щось там такого. Чого? Відгукнулася луна на таке захопливе повідомлення.
— А дай і нам, діду, заглянути в ту лепелетуру, — кинув бувалий мореплавець і свої штани в жлукто, виказуючи невеличку природну нетерплячку.
— Чого ж, прошу, — чемно відповів стариган.
Моряк видобув зі шкатули, що виявилася при ньому, пару зеленкуватих окулярів і лельом-полельом нацупив їх собі на носа та зачепив дужками за обидва вуха.
— А що, очі підводять? — співчутливо поцікавився персонаж, схожий на секретаря міської управи.
— Та бачиш, — пояснив мореплавець із бородою шотландських барв, не позбавлений, як видно було, скромних літературних інтересів, прозираючи крізь ті свої зелені ілюмінатори, як із повним правом можна б їх назвати, — доводиться читати в окулярах. А все через піски Червоного моря. Колись я міг, так би мовити, і поночі читати. Найдужче ж любив «Забави тисячі й однієї ночі» та «Червона вона, як троянда»{876}.
Поділившись сокровенним, він ухопив газету в свої лаписька й занурився в один Господь Бог знає що: знайдено потопельника або подвиги Короля Крикету, Лютогнів заробив сто з чимось очків, другі ворітця, ще в грі, за Ноттингем, а тим часом господар, нуль уваги на гнів і нгем (чи гнем), люто вовтузився зі своїм лівим черевиком, чи то новим, чи допіру перепроданим з рук, хотів зробити його просторішим, бо тис немилосердно, і бурчав, а щоб йому хто таке продає, а всі хто ще не зовсім закимарив, як прочитувалося з їхніх фізіономій, або понуро витріщалися мовчки, або підкидали нікудишні поради.