Політологія: наука про політику

Культура стародавньоукраїнського етносу повністю належить аграрній цивілізації. Буквальне відродження стародавньої української культури неможливо. Суверенна національна держава потребує національної культури. На відміну від етнічної приналежності, яку не вибирають і що не складає особистої заслуги, приналежність до нації вимагає індивідуальних зусиль і свідомого вибору. Утворення нації безпосередньо зв’язане з ринковою економікою, коли на зміну локальним об’єднанням людей, які ведуть традиційно замкнутий спосіб життя, приходить зв’язок самостійних і незалежних один від одного індивідів, що об’єднуються результатами власної праці. Отже, нації виникають в результаті «атомізації» етносу й заміни кровно-споріднених патріархальних відносин на відносини економічні і політичні. Нація не заперечує етносу, а перетворює його шляхом відособлення індивідів, які втрачають «природні» зв’язки. Нація можлива як об’єднання людей на основі їх економічної, політичної і духовної самостійності. Тому шлях до національного життя — це шлях становлення сучасної цивілізації, з її вільною ринковою економікою, правовою державою і міською культурою.

Піднесення національної самосвідомості в Україні вимагає уважного ставлення до національного питання. Очевидно, що нація ставиться до окремого індивіда як реальна соціально-культурна основа, завдяки якій людина почуває себе продовжувачем генерацій і сподівається на продовження існування загальних ознак (мови, культури тощо) в майбутньому. Людський рід — це не тільки загальнотеоретичне поняття, це спільність людей, що набуває на окремих етапах історичного розвитку й національних рис. Залучення індивіда до роду як засіб досягнення родового безсмертя також має національний характер. Дещо іншою стає проблема повноти реалізації людської суттєвості. Її трансцендування є не абстрактне продовження буття людини в якійсь безликій спільності людей, а втілення в національно оформленому співтоваристві. Втрата національної перспективи тяжко переживається людьми, тому що зникає й особиста перспектива існування. Аналогічно й втрата зв’язків з минулим своєї нації, свого етносу, забуття національних форм культури негативно впливають на особистість, яка не може далі розпредмечувати соціально-культурний шар буття, що передається в національній спадщині. Специфіка становлення національної української культури полягає в тому, що культура прагне з самого початку уникнути і утилітарно-побутової, і безпосередньо дидактичної функціональності. Утилітарно-побутова функціональність української культури в найбільш концентрованому вигляді знаходить відображення в фольклорі, тоді як дидактична функціональність культури прагне до втілення в морально-духовних, філософських і релігійних цінностях. Перетинання таких векторів національної культури, що перебувають в стадії становлення, визначає й менталітет особи, і менталітет суспільства.