Крига. Частини ІII–ІV

Я міг уявити отой образ хаосу й цілковитого безвладдя, я бачив таких сцен останнім часом, мабуть, більше, ніж Зєйцов. Часто мені було навіть важко сказати, прихильником якого політичного проекту є ота конкретна озброєна юрба, що тягнеться Сибіром по шляху грабежів й убивств, встановлюючи у ще не спалених селах і містечках якусь свою блазенську владу. Розтальники чи заморозники, прихильні чи ворожі царському самодержавству, — навіть це годі було втямити. Вони йшли в бій із напрочуд особливими гаслами: «За царя и советскую власть!» Плутанина, сум’яття, строкатість панувала нечувана.

Я запитав Зєйцовa про Транссибірську маґістраль; полковник ван дер Хек згадував про конвої під знаком Червоного Хреста, організовані різними національними Товариствами, якими вивозили звідси жінок і дітей. Я також довідався, що японці, шануючи домовленості з Пілсудським, рятували таким чином через Владивосток цілі польські дитячі будинки та ясла. Зєйцов певно із цього питання зміркував, що я сам маю намір виїхати звідси Транссибом. Він пояснив зі сумною міною, що від Іркутська до Обі принаймні у двох місцях стоять на колії військові заслони; через японський наступ немає також сталого сполучення з Владивостоком. Їздять нереґулярні ешелони до Нерчинська й Красноярська, але й це непевно, бо Побєдоносцев замінував лінію вздовж кількадесят вёрст і погрожує висадити залізницю у повітря. Уже відбулися два бої новонародників із троцькістами за Порт Байкал і байкальський залізничний пором.

— Зрештою, щодня надходить тузінь суперечливих чуток. Ми тут маємо чинне радіо й телеграфний кабель, прокладений у східний бік. Позавчора казали, що Хірохіто наказав атакувати Пекін. Учора, — що японці уклали союз із Сун Ят-Сеном. Завтра, либонь, довідаємося, що китайський імператор зрікся престолу. Або, що Америка б’ється з японським флотом за Чукотку. Князь Львов подає Імператорові прохання про відставку приблизно що другого новака. Его Величество Ніколай Алєксандровіч іноді її приймає, іноді ні, іноді садить Ґеорґія Євґенієвіча під арешт, а іноді обсипає орденами й благає повернутися на посаду. Переважно навіть невідомо, хто сáме кермує штурвалом петербурзького уряду. Яка різниця? Один безлад. Боріс Вікторовіч учора казав, що товариші винесли прем’єрові новий смертний вирок; але у соціалістів-революціонерів було вже сім чи вісім розколів, вони навіки прокляли один одного, стріляють тепер у посланців і відступників, щойно побачать, бо кожен може бути терористом-смертником в ідейних шатах, — тільки листування ще більш-менш безпечне. У вівторок ми провадили «мирні переговори» з урядом Его Императорского Величества, а в середу — ми вже смертельні вороги Російської імперії. Голова лускається, пане Бенедикте.