Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
— Нічого не розумію, — пробурмотіла старенька. — За законом перетворення одне зникає, а інше з'являється. Якщо старий одяг тут, то звідки взявся новий?
Августина була не єдина, кого спантеличило дивне явище. На вулиці почулися обурені вигуки і зчинилася паніка. Кілька людей стали свідками аномального явища. У двох жінок ні з того ні з сього зник верхній одяг. Пропав ураз, ніби випарувався. Коли солідна літня жінка раптом побачила, що стоїть посеред вулиці в нижній білизні, першою її думкою було, що це сон. Другою — що вона з'їхала з глузду, та оскільки галюцинацією страждали всі навколо, жінка заметушилася, намагаючись прикрити своє спіднє.
Висока струнка блондинка, з якою трапилася така ж неприємність, теж спочатку сторопіла. Але, зауваживши, як на неї поглядають чоловіки, швидко оговталася. До того ж, випадок викликав такий ажіотаж, що в неї з'явилася реальна можливість потрапити на телеекран і прославитися.
Тим часом винуватці переполоху навіть гадки не мали, що сум'яття зчинилося через них. Вони вже переконалися, що цей світ був дуже метушливим, і не звернули уваги на вигуки та галас. Бабуся з онучкою спокійно вийшли з-під арки і попрямували в протилежний бік від натовпу, і тут літня жінка побачила своє вбрання на Августині.
— Це ж мій одяг! — вигукнула вона.
— Моя куртка і джинси! — пронизливо закричала блондинка.
Миттю зрозумівши, у чому річ, Августина з Липочкою кинулися навтіки.
Дивлячись, з якою швидкістю віддаляється її пальто, жіночка заволала:
— Злодії! Тримайте їх!
— Трима-а-ай! — мало не переходячи на ультразвук, верещала блондинка.
Ось коли Липочка оцінила зручність джинсів. Зате Августині вузька спідниця страшенно заважала. Старенька підсмикнула її вгору, показавши панталони з мереживами, і з прудкістю, яка викликала б захоплення навіть у зайця, рвонула за онучкою. Утікачки добігли до повороту і звернули у провулок. Для чарівниці рівня Августини навести морок було сущою дрібницею. Погоня пронеслася повз них.
Небезпека минула, але Августина все ж не наважувалася вийти на освітлений проспект.
— Не розумію, як це могло статися, — бідкалася старенька. — Я сотню років займаюся перевтіленнями, і жодного разу не траплялося подібного казусу.
Тихими вуличками вони дісталися до безлюдного скверу. Під час погоні Яків Еммануїл Феліциус сидів у торбинці, як те ягнятко, і тепер уперше виявив цікавість до того, що відбувалося. Він не був боягузом, але навіть у вогнедишного дракона хоробрість не безмежна. Дракончик висунув носа назовні, принюхався, а потім несміливо виглянув з торбинки.
Августина опустилася на лавку і сказала:
— Мені треба зосередитися. Я повинна зрозуміти, у чому моя помилка.
Липочка випустила дракончика на траву і сіла поруч. У сквері Липочка почула себе затишніше, ніж на скажених вулицях. Тут замість спресованої сірої дороги під ногами звично росла травичка. Дівчинка торкнула шорстку кору дерева. Дракончику теж було якось моторошно в цьому світі. Він поводився незвично тихо. Нарешті Августина покликала онучку і заявила:
— Тут немає магії.
— Тобто як — немає? — здивувалася Липочка.
— А ось так. Немає, і все.
Те, що повідомила бабуся, не вкладалося в голові, Липочка відмовлялася вірити почутому.
— А учень чаклуна?
— Шарлатан. Кажу тобі, чаклунство тут не діє.
— Як же вони живуть? — сторопіла Липочка.
— Розуму не доберу, — знизала плечима старенька. — Весь жах у тому, що й закон перевтілення тут не працює. Якщо десь додається, то в іншому місці зникає. Подумати тільки: я на старості літ стала злодійкою. Я помру від сорому.
— Бабусю, це такі дрібниці, коли людям загрожує кінець світу, — заспокоїла її онучка.
Августина важко зітхнула.
— Твоя правда. Але присягаюся більше не користуватися тут чаклунством, — урочисто промовила Августина і додала: — Ніколи не знаєш, чим це окошиться. І потім, якщо ми хочемо загубитися, треба поводитися так, як решта людей.
— Ба, тільки начаклуй чогось їстівного. Дуже їстоньки хочеться, — попросила Липочка.
— Ні. До клятви не можна ставитися так легковажно, — навідріз відмовилася бабуся. — Доведеться роздобути їжу без чаклунства. Інші ж якось обходяться.