Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
— Ну й що? — Цірі обернулася, гордовито взявши руки в боки. — Померла я? Отруїла мене ота нібито отруйна потвора? Такий з неї василіск, як з мене…
Перервала, побачивши раптову блідість, що покриває обличчя зброєносця і Фабіо. Блискавично розвернулася і побачила, як два прути клітки розлазяться під напором розлюченого ящера, вириваючи з рами заіржавлені гвіздки.
— Тікайте! — зайшлася з усіх сил. — Клітка розпадається!
Глядачі із криками кинулися до виходу. Кілька намагалося пробитися крізь полотнище, але тільки заплутали в ній себе й інших, поперекидалися, утворюючи верескливий клубок. Зброєносець схопив Цірі за плече саме тоді, коли вона намагалася відскочити, в результаті чого обоє вони спіткнулися, заточилися і впали, перекинувши також і Фабіо. Кудлатий песик торговки почав лаяти, віспуватий — мерзотно лаятися, а цілковито дезорієнтована абрикосова панна — перелякано пищати.
Пруття клітки виламалися із тріском, виверна вирвалася назовні. Віспуватий зіскочив з помосту й намагався втримати її тичкою, але потвора вибила ту одним ударом лапи, скрутилася і шмагнула його хвостом із колючками, перетворюючи віспувату щоку на криваву кашу. Сичучи й розпростовуючи покалічені крила, виверна злетіла з помосту, кинувшись на Цірі, Фабіо й зброєносця, які все намагалися піднятися з землі. Абрикосова панна зомліла й упала на місці навзнак. Цірі напружилася для стрибка, але зрозуміла, що не зуміє.
Врятував їх кошлатий песик, який вирвався з рук торговки, яка впала, заплутавшись у шести своїх спідницях. Тоненько гавкаючи, собацюра кинувся на потвору. Виверна засичала, підвелася, наступила на песика кігтями, скрутилася зміїним, несамовито швидким рухом і уп’яла йому зуби в зашийок. Песик заскавчав дико.
Зброєносець зірвався на коліна, сягнув до боку, але вже не знайшов руків’я, бо Цірі була швидшою. Блискавичним рухом вихопила меч із піхов, підскочила ближче в півоберті. Виверна підвелася, відірвана голова песика звисала з її зубастої пащі.
Усі вивчені в Каер Морені рухи, як здалося Цірі, виконалися самі, майже без її волі й участі. Вона тяла заскочену зненацька виверну в черево й відразу закрутилася, ухиляючись, і ящір, що кинувся на неї, упав на пісок, бризкаючи кров’ю. Цірі перескочила над ним, уміло уникаючи свистячого хвоста, певно, точно й сильно рубанула потвору в зашийок, відскочила, рефлекторно виконала непотрібне вже ухиляння і відразу додала ще раз, тепер перерубавши хребці. Виверна скрутилася і стала нерухомою, тільки вузлуватий хвіст іще тремтів і звивався, розкидаючи навколо пісок.
Цірі швидко тицьнула зброєносцю скривавлений меч у руку.
— Уже все! — крикнула до натовпу, що все ще тікав і до глядачів, які продовжували виплутуватися з полотнища. — Потвору вбито! Той мужній рицар зарубав її на смерть…
Раптом відчула тиск у горлі й вирування у шлунку, в очах їй потемнішало. Щось зі страшною силою гепнуло її у сідниці, так, що аж зуби клацнули. Вона роззирнулася невпевнено. Те, що її ударило, — було землею.
— Цірі… — прошепотів Фабіо, стоячи біля неї на колінах. — Що з тобою? Боги, ти бліда, наче труп…
— Шкода, — пробурмотіла вона, — що ти себе не бачиш.
Люди товклися навколо. Кілька штурхали тіло виверни киями й коцюбами, кілька обдивлялося віспуватого, решта вітала героїчного зброєносця, безстрашного драконозабійцю, єдиного, хто зберіг холоднокровність і запобіг різанині. Зброєносець приводив до тями абрикосову панну, все ще із легким остовпінням споглядаючи на клинок свого меча, покритий розмазаними смугами крові, що вже підсихала.
— Мій герою… — абрикосова панна опритомніла й закинула зброєносцеві руки за шию. — Мій рятівнику! Мій коханий!
— Фабіо, — сказала Цірі слабким голосом, побачивши міських стражників, які пропихувалися між натовпом, — допоможи мені встати й забери мене звідси. Швидко.
— Бідні діти… — товста міщанка в чепці глянула на них, коли вони потихеньку вибиралися із збіговиська. — Ой, пережили ви. Ой, якби не безстрашний рицарьок, очі ваші матері виплакали б!
— Визнайте, в кого отой молодик зброєносцем є! — крикнув ремісник у шкіряному фартусі. — Вартий він за той вчинок поясу й острогів!