Ми проти вас
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-65-8
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ми проти вас». Краткое содержание книги:
Увага! Книга містить ненормативну лексику.
Коли одного вечора кілька тижнів тому Анн-Катрін упала на підлогу в лікарняному кафетерії, це Фатіма підхопила її. І вона ж була однією з перших, кому Анн-Катрін розповіла про свою хворобу. Фатіма супроводжувала Анн-Катрін на обстеження, возила до спеціалістів в іншу лікарню, щоб Кабан міг залишатися вдома і працювати в майстерні. Тепер вони сидять в автомобілі, уже майже приїхали, і Анн-Катрін втомлено усміхається:
— Ти занадто піклуєшся про мене.
Фатіма рішуче відповідає:
— Знаєш, що я вивчила, коли приїхала в Бйорнстад? Якщо ми не подбаємо одне про одного, то ніхто цього для нас не зробить.
— «Ведмеді серуть у лісі, інші серуть на Бйорнстад!» — каже Анн-Катрін голосом дядьків напідпитку з пабу «Хутро», і дві жінки голосно хихочуть.
Коли машина заїжджає на газон перед майстернею, Фатіма шепоче:
— Ти повинна розповісти Бубу, що хвора.
— Я знаю, — схлипує Анн-Катрін, сховавши обличчя в долонях.
Вона хотіла зачекати до початку хокейного сезону, бо тоді Бубу матиме можливість випустити емоції. Але часу залишилось мало. Що робити в таких випадках? Як сказати своїм дітям, що помираєш?
«Комора» — бар на околиці Геда, з живою музикою і дешевим пивом, а ще, як в усіх інших схожих закладах, тут місце зустрічей тих, хто намагається забути про свої проблеми, і тих, хто проблем шукає. Катя Овіч саме сидить у кабінеті, схилившись над бухгалтерськими записами, коли по одвірку стукає один із охоронців.
— Я знаю, ти просила, щоб тобі не заважали, але на барі сидить твій брат. У майці.
Катя роздратовано зітхає і ще нижче опускає голову. Тоді встає, поплескує охоронця по плечу й обіцяє цим зайнятися.
Так і є, Беньї сидить на барі, але сам цей факт не є проблемою. Він практично виріс у «Коморі», і коли бракувало працівників, він час від часу стояв за барною стійкою і наливав пиво, ще задовго до того, як йому виповнилося достатньо років, щоб самому випивати. Проте зараз ситуація інакша. Завсідники «Комори» — це вболівальники «Гед-Хокею», але вони дозволили Беньї з’являтися тут з трьох причин. 1. Їм подобається Катя. 2. Беньї був гравцем юніорської команди у Бйорнстаді. 3. Йому завжди вистачало розуму приходити в одязі з довгими рукавами.
Тепер Беньї виповнилося вісімнадцять, і якщо восени він гратиме в хокей, то буде вже в основній команді, і от цей хлопець розсівся собі в барі в самій майці, щоб усі бачили татуювання ведмедя в нього на руці. Цього ж тижня хтось виклав в інтернет відео, як горять червоні прапори «Гед-Хокею», а коли одна політикиня з Геда висловила свою думку про можливе банкрутство «Бйорнстад-Хокею», наступного ранку з капота її автомобіля стриміла сокира.
— Може, накинеш на себе светра? — запитує Катя, зайшовши за барну стійку.
— Привіт, моя улюблена сестричко, — усміхається Беньї.
Цією хитрістю він користувався ще з дитинства — слабкість Каті була в тому, що вона не вміла сердитися на нього, бо завжди хотіла, щоб брат любив її найбільше з сестер. Катя сумно зітхає:
— Будь ласка, Беньї, можеш влаштовувати таке деінде… не тут?
Вона показує на його кухоль з пивом. Катя знає, що не може завадити членам своєї сім’ї робити що їм заманеться, вона рано це зрозуміла. Завтра в їхнього тата був би день народження.
— Не хвилюйся, моя улюблена сестричко, — каже Беньї.
Так, ніби це можливо — не хвилюватися. Катя не зводить з нього благального погляду:
— Допивай своє пиво, і поїдемо разом додому, добре? Я тільки закінчу з бухгалтерією, буду готова через п’ятнадцять хвилин.
Беньї перехиляється через барну стійку й цілує сестру в щоку. Каті хочеться водночас і обійняти його, і вдарити, як завжди. Вона кидає оком на бар — заповнений навіть не на чверть, і більшість відвідувачів або занадто старі, або забагато випили, щоб перейматися татуюванням Беньї. Катя сподівається, що встигне забрати звідси брата, поки нічого не змінилося.
Коли Амат уже не відчуває ніг, він розвертається й повільно біжить узбіччям траси назад. На півдорозі додому його обганяє «вольво». Це Петер Андерссон. Амату, мабуть, варто було би стриматися, мати трохи більше гордості, але він починає підстрибувати й несамовито розмахувати руками. Авто сповільнюється, проте неохоче. Амат нависає над опущеним вікном і аж захлинається словами: