На нові землі
- Автор: Рони-старший Жозеф Анри
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Переводчик: Б. під редакцією Баєва
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «На нові землі». Краткое содержание книги:
Про життя первісних людей в найдавнішу історичну епоху, відому під назвою стародавнього кам’яного віку (або палеоліту), і розповідає в романах «На нові землі», «Боротьба за вогонь» та «Вамірех» французький письменник Жозеф Роні-Старший (1866—1940).
— Гаразд, — сказав він, — Нао слухає сина Тура.
Він запалив вогнище і наказав синові розповідати.
Коли той почав говорити, мандрівнича душа Нао спалахнула. Червоний звір глибоко здивував його, але він обурився, коли Аун сказав, що праслони були більші за мамутів:
— Немає звіра більшого за мамута, з яким Нао жив у землі кзамів!
Нао з розповіді впізнав хижака, що жив серед базальтових скель, і звернувся до Нама:
— Цей звір убиває тигра так само легко, як лев пантеру!
Спілка з печерним левом зворушила Нао до глибини душі. Він привітно звернувся до Зура:
— Ва були найспритніші з людей. Це вони знайшли вогонь у камінчиках. Вони перепливали річки на плетиві з гілля і знаходили воду, яка тече під землею!
Оповідання про бій з Людьми Вогню сповнило його груди гордістю. З сяючими очима він поклав руку на плече юнака:
— Аун має серце і силу ватажка!
Оточивши їх колом, уламри з недовір’ям слухали розповідь: вони пригадували, як Нао відвоював огонь і врятував орду, що гинула серед скель на морозі; Аун же привів тільки чужу дівчину та свого кволого приятеля, якого ніхто в орді не любив.
Хуам, син Цапа, вигукнув:
— Чи не сказав Аун, що ті землі значно тепліші, ніж наші?.. Уламри не зможуть там жити! Коли ми переходили Розпечену Долину, воїни і жінки мерли там, як коники восени.
Глухі голоси підтримали Хуама. І Аун зрозумів, що орда любить його ще менше, ніж до мандрівки.
Протягом тижня син Тура втішався приємним життям серед людей своєї орди. Він ходив на полювання з уламрами або залишався з Джехою, з якою жінки орди навіть не розмовляли. Потроху його почав огортати сум. Аун вважав, що зробив потрібну справу, рівну подвигу Нао: хоч і не приніс вогонь, та зате знайшов за горами багаті на здобич неосяжні землі. Він почував себе дужчим за всіх юнаків, рівним силою з ватажком. Уламри ж Ауна не шанували. Вони більше поважали Хуама, бо знали, що Хуам буде ватажком, коли помре син Леопарда, і Хуама доведеться слухатись.
Хуам ненавидів Ауна, і почувалось, що ця ненависть вибухне при першій нагоді.
Ще перед мандрівкою сина Тура Хуам докоряв йому, що він любить Зура більше, ніж орду; до того ж Аун ще й одружився з дівчиною, народженою на тій землі, де орда ніколи не бувала. Отже, Аун став чужинцем. Особливо кляли його жінки. Вони з лайкою відвертались від Джехи, завжди знімали хрипкий галас услід чужинці. Навіть Аунові сестри втікали від неї.
Вечорами, залишаючись з Джехою і Зуром, Аун ще гостріше відчував своє приниження. Лють і обурення палали в його душі.
Через кілька днів Аун збунтувався. Він почав уникати товариства уламрів і уперто відокремлювався з Джехою та Зуром. На полювання Аун ходив кожного разу, коли наказ Нао не затримував його в орді. Він тікав на кілька днів до підземної річки, і якась дивна сила підштовхувала його до отвору в стіні, за якою починалась країна пригод.
Одного разу Аун пішов полювати на леопарда. В сусідніх лісах їх була сила-силенна. Великі, обережні, відважні, спритні й ненажерливі, вони винищували оленів, сайгаків, ослів і навіть молодих зубрів. Нао не полював на них зовсім. Багато уламрів побоювалося їх, бо поранені леопарди люто боронилися. І мало хто з мисливців зважувався полювати на них наодинці.
Аун довго блукав у лісі, не знаходячи сліду звіра. Неподалеку від кременистого річища, де дзюрчало джерельце, мисливець зачув запах леопарда. Аун ліг в папороті і завмер.
Біля джерела, під густим листяним шатром, виднілось невеличке скелясте підвищення з заглибленням. Там, поклавши голову на лапи, в повній безпеці дрімав звір. Незважаючи на велику відстань і півтемряву, Аун пізнав леопарда. Між людиною і звіром було щось дванадцяти сотень ліктів. Мисливцю пощастило просунутися на вісімсот ліктів, не потурбувавши звіра. Коли ж Аун заплутався у високій траві і зняв шум, леопард підняв голову, і в печері спалахнули два янтарних з смарагдовим відблиском вогника.
Аун непорушно лежав на землі, поки звір підозріло принюхувався. Блискучі очі леопарда уважно обстежили все, після чого звір знову поклав голову на лапи і заспокоївся. Аун чекав не одну довгу хвилину, перш ніж рушити далі, йому треба було подолати близько двохсот ліктів, а потім він міг кинути списометалкою дротика. Рана, завдана з такої відстані, не могла бути смертельною, та Аун сподівався, що роздратований звір вийде на бій...
Легенький вітрець відносив запах мисливця убік. Аун швидко проповз ще сто п’ятдесят ліктів і сховався за дерево.
Знову леопард, прислухаючись, підняв голову, а потім вийшов з печери, щоб краще розібратись у підозрілому запаху.
Раптом почулось мекання, між смоковниць з’явилась сарна, і леопард плигнув до неї. Сарна кинулась до того самого дерева, за яким ховався Аун. Мисливець підхопився і крутнув пращею. Дротик влучив у потилицю хижака. Леопард люто нявкнув, проте напасти не зважився, а поліз у зарості і звідти стежив за мисливцем.
Щоб уникнути несподіванки, Аун став на галявині, тримаючи в одній руці дрюк, а в другій дротик.
Леопард крізь траву стежив за людиною і шукав способу непомітно наблизитись до неї, щоб потім уже стрибнути на плечі.
Та згодом його лють ущухла; рана йому не дошкуляла, і хоч звір розгадав план уламра, та все ж бачив у людині небезпечного ворога. Він спробував змінити позицію, але Аун помітив плямисту шкуру і кинув дротик. У високій траві дротик відхилився, а леопард побіг в глиб лісу.
Вже деякий час у лісі тривала якась метушня, а згодом мисливець почув наближення гурту людей. Вигукнувши клич орди, Аун погнався за хижаком. З різних боків виткнулись голови, полетіли дротики. Раптом з’явився Хуам і, крутнувши списометалкою, кинув спис. Поранений у бік, леопард підскочив і обернувся, готовий до бою... Хуам зник, поховалися й інші мисливці; тільки Аун залишився на своєму місці...
Леопард більше не вагався. За якусь мить він був уже біля сина Тура і плигнув на нього... Дрюком Аун спинив і збив звіра на землю, а потім завдав йому смертельного удару, і звір сконав.
Аж тоді Хуам з товаришами підбігли до Ауна. Спершись на дрюк, син Тура дивився на них. Він гадав, що всі почнуть захоплюватись його силою; в ньому навіть ворухнулась дружня ніжність, чарівна властивість його роду.
Але обличчя були суворі.
Один з прибічників Хуама вигукнув:
— Хуам переміг леопарда!
Решта мисливців підтримала його. Хуам підійшов до леопарда і показав на свій спис, що глибоко вп’явся між ребрами. Аун обурено відповів:
— Леопарда переміг не Хуам!
Уламри зареготали, теж показуючи на спис. Прибічник Хуама знову сказав:
— Ні, переміг Хуам!.. Аун тільки закінчив перемогу.
Син Тура підняв дрюк. Гнів клекотів у його грудях. Він вигукнув зневажливо:
— Чого вартий леопард? Аун подолав червоного звіра, тигра і Людей-Собак!.. Один лише Нао може зрівнятись з ним силою!
Хуам не відступав. Він почував за своєю спиною груди товаришів.
— Хаум не боїться ні лева, ні тигра!
Гіркий сум огорнув серце Ауна. Він був ніби чужинець серед своїх одноплемінників. Аун вхопив убитого леопарда і кинув їм до ніг зі словами:
— Син Тура не битиметься з уламрами... Він дарує їм леопарда.
Вони вже не реготали, а лютими очима міряли високу постать і величезний дрюк. Всі нишком визнавали силу Ауна, рівну силі великих хижаків, але водночас ненавиділи його і зневажали його ласкавість...
Аун повернувся до табору повний огиди і нудьги. Біля печери з навислою кам’яною брилою він знайшов Джеху, що самотньо скоцюрбилась на камені. Побачивши його, вона підвелася з жалібною скаргою. З подряпини на щоці текла кров.