Бігуни

Мій батько був серцем і духом відданий цій ідеї. Глибоко вірив, що розум — то найбільша сила, яка нам, людям, дарована. Так само і я, виплекана його турботливою рукою, тримаюся віри у те, що розум — то найвеличніший Божий дарунок.

Серед батькових паперів, які я впорядковувала після його смерті, знайшовся лист від Його Високості цісаря Йосифа, дядька й попередника Вашої Високості. Лист написаний його рукою, і там є знаменні слова, які я дозволю собі процитувати: «Усі люди від народження рівні. Від наших батьків ми успадковуємо саме лише біологічне життя, а в нім, як відомо, нема ані найменшої різниці між королем, принцом, міщанином чи селянином. Немає на світі жодного закону — божественного чи природного, — який суперечив би цій рівності».

Як же мені тепер вірити цим словам?

Я вже не прошу, а благаю Вашу Високість видати родичам тіло мого батька, яке, осквернене й зневажене, перетворене на опудало, стоїть задля розваги відвідувачів поруч із дикими тваринами. Звертаюся також від імені інших людських істот, чиї тіла виставлені у Кабінеті чудес природи Вашої Цісарської Високості, бо знаю, що в них нема ні батьків, ні родини, і за них немає кому замовити слово: від імені тієї кількалітньої безіменної дівчинки, а ще таких собі Йозефа Гаммера та П’єтро Міхаеля Анджоло. Я навіть не знаю, хто ці люди, й не можу хоч би стисло переповісти історію їхнього нещасливого життя, але певна, що мушу вчинити цей християнський жест як донька Анджело Золімана. А віднедавна ще й як мати людської істоти.