Слідопит, або Суходільне море

— Ні, Прісна Водо,— відповів він,— я не проливаю кров без потреби; моя куля добре загорнена в ремінець і загнана шомполом для більшої необхідності. Я ненавиджу мінгів, як і личить тому, хто давно в спілці з делаварами — їхніми заклятими й одвічними ворогами, але я не вистрелю в жодного з цих негідників, якщо не побачу в цьому доконечної потреби. Лише заради примхи я не вистрелю навіть в оленя. Тільки проживши довгі роки у пущі, переконуєшся у вірності цієї думки. Вистачить з нас допоки й одного забитого індіянина, тим більше, що, може, доведеться ще вводити в дію «оленебоя» на допомогу Змієві, котрий своїм безстрашним учинком дав цим скаженим дияволам знати, що він сидить у них під самим боком. Я не я, коли один з них уже не скрадається до нього — он дивись, берегом, пригинаючись, немов той хлопчак із нашої залоги, коли він хоче підстрелити вивірку з-за поваленого дерева.

Слідопит показав пальцем, і Джаспер своїм метким зором одразу помітив постать на тому березі. Один з молодих ірокезьких воїнів, палаючи, певне, бажанням відзначитися, непомітно покинув свій загін і пішов, скрадаючись, до шалини, у якій причаївся Чингачгук. Оскільки ж Великий Змій був обманутий зовнішньою байдужістю своїх ворогів, а крім того зайнятий, мабуть, ще якимись своїми приготуваннями, ворог уже сягнув такого місця, з якого добре бачив делавара. Він уже налаштував рушницю. Самого ж Чингачгука не було видко з західного берега. Справа в тому, що поріг був на вигині Освего і коліно річки зі східного боку утворювало такий великий закрут, що Чингачгук по прямій був дуже близько від своїх ворогів, хоча берегом відстань між ними була добрих кількасот футів, завдяки чому Слідопит з Джаспером перебували від делавара приблизно на однаковій відстані, що й ірокези. Ширина річки в цьому місці становила, може, трохи менше двохсот ярдів, і приблизно така була й віддаль від обох спостерігачів до ірокеза, котрий скрадався до Чингачгука.

— Змій десь там,— зауважив Слідопит, ні на мить не зводячи очей з молодого воїна.— Дивно, щоб він настільки втратив пильність, аби дозволити так близько підійти до себе цьому паскуді-мінгові з відверто кровопролитними замірами в душі.

— Гляньте! — перепинив його Джаспер.— Он прибило до каменя труп індіянина, що його встрелив делавар, і голова вся на поверхні.

— Може бути, хлопче, може бути! Людина, коли її покинув дух життя,— все одно, що гнила колода. Цей ірокез уже нікому не завдасть лиха, але он той дикун, що скрадається берегом, явно має намір зняти скальп з мого найкращого, найвірнішого друга...

Слідопит раптом обірвав мову, вмить звів свою рушницю, зброю незвичайної довжини й несхибної точності, і вистрілив.

Ірокез на тому боці саме прицілився, коли його наздогнав посланець «оленебоя». Щоправда, індіянин усе-таки зробив постріл, але вже в повітря, і сам повалився в шалину, з усього видно, поранений, коли не забитий на смерть.