Пастка-22

Клевінджер стільки всього знав, бо Клевінджер був генієм з полум’яним серцем і блідим обличчям. Це був довгов’язий, незґрабний, неспокійний юнак з очима, спраглими знань. Навчаючись у Гарварді, він вигравав майже всі можливі призи і стипендії, а всіх без винятку призів та стипендій він не вигравав лише тому, що був постійно зайнятий — підписував петиції, поширював петиції та спростовував петиції, долучався до різних дискусійних груп і виходив з дискусійних груп, відвідував одні молодіжні з’їзди і пікетував інші молодіжні з’їзди, організовував студентські комітети на захист звільнених викладачів. Ніхто не сумнівався, що Клевінджер далеко піде в академічних колах. Одне слово, Клевінджер був широкоосвіченим і безголовим, І про це знали всі, а хто не знав, то невдовзі довідався.

Одне слово — йолоп. Він часто нагадував Йосаріанові тих людей, у яких від вештання музеями сучасного мистецтва обидва ока зсунулись на один бік обличчя. Це була, звичайно, ілюзія, породжена схильністю Клевінджера пильно розглядати один бік справи і ніколи не помічати іншого. У політиці він був гуманістом, який добре відрізняв правих від лівих, а сам незручно застряг посередині. Він постійно боронив своїх друзів-комуністів від своїх правих ворогів, а правих друзів — від ворогів-комуністів, а ті й ті його глибоко ненавиділи й ніколи ні від кого не боронили, бо вважали йолопом.

Це був дуже серйозний, дуже щирий і дуже сумлінний йолоп. Після кожного фільму він неодмінно зачинав дискусію про співчуття, Арістотеля, універсальні поняття, ідеї та завдання кіно як виду мистецтва в матеріалістичному суспільстві. Дівчата, з якими він ходив до театру, мусили дочекатися першого антракту, щоб почути від нього, дивляться вони добру п'єсу чи погану, і тоді вмить усе починали розуміти. Войовничий ідеаліст, він боровся проти расової нетерпимості і непритомнів, стикаючись з нею. Про літературу він знав геть усе, окрім того, як отримувати від неї насолоду.