Чорна Індія

– Певно що так, Джеку! – відповів Гаррі. – Та цікаво було би знати, що це за сотворіння було воно?

– Дух! – кликнув Джек Ріян. – Як кожний домовик, зникає він як тінь, коли захоче хто його спіймати! Заспокойся, Гаррі, він ще колись появиться.

– Ну, Джеку, – промовив Симон Форд, – домовик чи ні, ми постараємося його віднайти, а ти поможеш нам при тому ділі.

– Ви беретеся за небезпечне діло, пане Форд!– сказав Джек Ріян.

– Гарно, Джеку, побачимо!

Можна уявити собі, як скоро ціла родина Форда, а особливо Гаррі, привикли до Нового Аберфайля. Він оглянув усі закутини в підземеллю й так його добре пізнав, що міг означити, що саме знаходиться на поверхни землі над даним місцем у підземеллі. Він знав, що над тим кутком йде Клейд, тут знову знаходиться озеро Ломонд, а там Катрайн. Оті стовпи підпирають Ґрампіанські гори. Туди, горою, йде залізниця Боллок. А там дальше кінчилася територія Шотландії.

Гаррі був знаменитим провідником по отому підземеллі. Провідники в Альпах ведуть по скелях у білий день, а Гаррі міг був так само певно вести в підземеллі серед непроглядної темряви.

Зате й полюбив він Новий Аберфайль! Не раз з лампою в руках блукав він по далеких закутках підземелля. Плавав він по підземних озерах, а навіть полював, бо в підземеллі розвелося багато диких качок та бекасів, які прокормлювалися рибами, що їх повно було в підземних водах. Очі Гаррі привикли так до темряви, як очі моряка до віддалі. Під час отих прогулянок все-таки не покидала Гаррі надія, що йому вдасться-таки віднайти це загадкове єство, при помочі якого він і його рідня зостали врятовані від смерти. Та чи це вдасться йому? Так, без сумніву, якщо вірити внутрішньому голосови, що додавав йому надії. Та все-таки були слабкі вигляди на успіх, як це видко було з дотеперішних його досягнень.