Руїни бога
- Автор: Аткинсон Кейт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-68-5
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Руїни бога». Краткое содержание книги:
— Наші діти, — вела далі Ненсі, якій ця ідея, очевидно, подобалася дедалі більше, — бігали б голі, а волосся в нас пахло б димом.
Звісно, вона говорила це, щоб позлити Сильвію. Сильвія слухняно розізлилася:
— А ти ж була такою синьою панчохою. Схоже, заміжнє життя якось тебе змінило.
— Ні, це війна якось мене змінила, — сказала Ненсі. Вони мить помовчали — всі троє намагалися сформулювати, в чому полягало те «якось».
Закон про нерозголошення державних таємниць відняв у нього Ненсі на час війни. Вона не могла йому розповісти, чим займалася, а він не хотів розповісти їй, чим займався сам, тож їхні стосунки потопали в незнанні. Вона обіцяла, що після війни розповість йому все («Потім я тобі все розповім. Обіцяю»), але на той час його це вже не дуже цікавило. «Криптологія, коди і таке інше», — зізналася вона, хоча це він вже давно зрозумів: чим же ще вона могла займатися?
Ті, хто під час війни працював у Блетчлі, про роботу не базікали, але Ненсі готова була порушити присягу, аби «між ними нічого не стояло». Вона вважала, що таємниці можуть зруйнувати шлюб. «Дурниці, — заперечила Сильвія, — якраз таємниці рятують шлюб».
Ненсі не хотіла нічого приховувати, зате в душі Тедді були закутки, які він приховував від усіх. Він не збирався їй розповідати про свій досвід, плюндрування, насильство, не кажучи вже про страх, який видавався справою вкрай інтимною. А тут іще й зради. Ненсі зізналася, що «займалася сексом» (украй вульгарна фраза, — подумав Тедді) з іншими чоловіками, доки не довідалася, що він у таборі для військовополонених, а не загинув. Він теж зраджував їй і навіть не міг на своє виправдання сказати, що думав, наче вона загинула.
А вона й не питала — мабуть, це до її честі. Він сумнівався, чи є з тих зізнань якась користь. У обшарпаному пабі напередодні весілля він завагався: може, розповісти? Ну, зізнався б він у своїх гріхах і переступах — і яке це має значення? Ненсі також, напевно, вирішила б, що це не має значення, і, може, то було б найгірше.
Сильвія привезла ще й десерт — сухуватий пиріг із кмином, який застрягав у зубах. Сама спекла. Сильвія пізно почала вчитися готувати й так і не опанувала це мистецтво. Ненсі покраяла пиріг і винесла на некомплектних тарілках, що дісталися їм разом із фермою.
— Якби влаштували нормальне весілля, — сказала Сильвія, — то вам щось подарували б, хоч би й той же сервіз, і ви не мусили б пригощати гостей з такого. Не кажучи вже про інші речі першої потреби.
— Та ми пречудово обходимося без тих потреб.
— Що далі, то більше ти схожа на свою матір, — сказала Сильвія, на що Ненсі відповіла:
— Дякую. Я прийму це як комплімент.
Від того Сильвія ще більше завелася. Вона, звісно, так і не пробачила Тедді й Ненсі за те, що позбавили її нормального весілля. Вона вважала, що вони «втекли з дому».
— Таке у срібну рамку не поставиш, — зітхала вона над крихітними фотографіями, які Бея зробила того дня старою камерою «Брауні».
— Дуже смачний пиріг, — сказала Ненсі, щоб заспокоїти Сильвію, проте відволіклася на велику бджолу, яка стомлено присіла на килимок і заплуталася у вовняних нитках. Ненсі заманила її на долоню й висадила на тінистий клапоть трави.
— Усе одно помре, — сказала Сильвія до Тедді. — Вони завжди помирають. Вони виснажені від праці, такі методисти комашиного світу.
— Але ж інстинкт наказує бодай спробувати всіх порятувати. — Тедді чуло дивився на Ненсі, що намагалася порятувати бджолу, яка у загальній картині світу не мала жодного значення.
— Можливо, когось не варто рятувати, — сказала Сильвія, обмахуючись серветкою, і додала: — Так жарко, піду в дім. Та й пиріг несмачний. Ненсі завжди добре вміла брехати.
Коли вони переїхали в Мишачий котедж, то про зиму й не думали. Вони обговорювали, чи не завести курей, чи не навчитися бджолярства, чи не перекопати занедбаний сад і не посадити «першого року» картоплю, щоб земля віджила. «Наш власний райський сад», — сміялася Ненсі. Вони навіть про козу подумували, та не встигли нічого вирішити, як над ними склепилися довгі темні ночі. Вони надто захопилися одне одним — коники-стрибунці, що тішилися літу, а не мурашки, що готувалися до зими. Добре, що хоч козу не завели.
Зараз йому складно згадати ті перші літні вечори — у піддаші ховалося настояне за день тепло, старі полотняні завіси майоріли у широких вікнах. Вони кохалися ще засвітло, провалювалися у втіху сну, а тоді прокидалися, щоб знову кохатися на світанку. Пітьми вони не бачили. А тепер вони намагалися замостити вікна старими сірими попонами й постійно боялися протягів. На вікнах наростала паморозь — і зовні, і зсередини.