Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань
- Автор: Влад Марія Миколаївна
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-00891-4
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань». Краткое содержание книги:
Цей звичай, переказаний дідами, давно скасований. Але люди роблять на цвинтарях опроводи. Дають бідним кукуци (малі хлібці) за душі умерлих і лагодять на гробах їду. А діди ще й таке кажуть:
“Дідіуна субота зветци тиму, що у ню колись діди молили Бога за душі так, єк тепер попи, лиш инчим способом. За-душна тиму, шо робитци поминки за душі. У Дідіуну суботу по деєких селах не роб’є нічьо през умерлі. Бо єк си робит у ці суботи, то душі валєютци на тім світі і не мают супокою. Такі люди, що роб’єт у ці дні ни є самі доуговічні, бо їх проклинают душі тих дідіу, шо ці дні обібрали були дауно за свєта”.
От вам і так звані нині модні з’яви “біополя”, “двосторонній зв’язок”. А попросту: невмирущість душі, незнищенність сущого. Діди наші знали, дотримували, святкували. А ми тільки — по газетах і з телевізора знаємо. І то на день-два...
Наприкінці першої декади марта — Велике Пущіння. Люди наварюють якнайбільше страв. Особливо прийнято цього дня їсти пироги (вареники) з бриндзою і маслом, а також бануж (кукурудзяну кулешку на сметані). Їдять допізна. М’яса не вживають “през шкоду між маржиноу”. Кажуть, що циганська дитина так наїлася на це свято, що розсілася. На Пущення ввечері здавен роблять вечорниці “из зузами и гульками”.
Перший понеділок Великого Пущення називається Запусний, або Полокавний, понеділок. Цього дня усі постять, крім дуже маленьких дітей. Наколи день, раненько усі перебираються у чисті білі сорочки, миються, чешуться. Ґаздиня перемиває у хаті всі миски, ложки, горшки, столи, лавиці — усе, на чім би міг затриматися “скором”. Пече із ячмінної муки тоненький корж — жилауник, дрібненько його натикаючи і солячи, кладе у піч. Його їдять із квашеною капустою, хроном. Ще, бувало, діди давно ходили в Запусний понеділок до коршми “зуби полокати” від скорому. Але тепер коршм нема, а зуби навчилися “полокати” будь-котрого дня.
14 марта на Одокії добре зачинати першу днину весни у городі. Посіяна в цей день розсада капусти, брукви дуже файно вродить.
Як останній тиждень М’ясниць зветься Масниця, так перший тиждень говіння має назву Федоровиця. Того й того тижня не можна золити пряжі, білизни, аби не робилися черваки у скороми (молочних продуктах). Давно не вільно було прясти Федоровиці. На це гуцули придумали раду (бо скільки вже можна святкувати — нічого не робити): завивають чучело і кладуть у кут на запічок. Це увечір. Рано розвивають ще й через те, “би си родиу лен і колопні”. Як хочуть льон і коноплі мати дуже файні, то Федора розвивають аж наступного понеділка.
Далі ідуть Теплого Олекси і Сорок Святих. На Теплого Олекси ворожать, яка буде весна, по жабах ще ворожать на молочність коров. На Сорок Святих також старі люди вгадують погоду в року. Кажуть, що як у цей день є мороз, то уже його не буде сорок днів, бо всі сорок морозів складаються на цей один. Котра газдиня на Сорок Святих почислить яйця, то буде мати на Великдень сорок яєць на писанки і паску. На Сорок Святих вибирають усяке зерно на насіння і кажуть, що із кожного зерна уродиться сорок зерен.
Тепер лишилися ґаздівські приказки марта: “Єк си уздрит перший раз у марті кропиву, то добре неу руки натрепати, відтак уна не ме жілити. Треба добре коні віусом гудувати, аби годні орати. Ті кури дуже несучі, икі насаджуєтци у марті. Марта уже не добре рубати ліс, бо пускає міска і у деревини раз-два мечєтци чірвак пид лубом. Треба собі прилагодити плуг і борону та держєти коло сап і городників, аби то усе було .готове до весни. Докінчєти извивати прєжі у клубки на полотна, а єк зима изгине, то треба бити белегу коло оплотіу на даванєх”.
Може, коли пов’язали колгоспи, не слід було поне-важити усе старе, pcf юм із порадами. Все ж таки вони тримали віки наших дідів ґаздами. Але то все, разом із церквами і забраними попами, назвалося забобонами і було покасоване.
А на порі та й на дворі цвітень (по-давному — березень). Уже Серед опістя. 3.IV. Скільки від Пущення до Середопістя, стільки не святкують, лиш по нім лічать та від нього починають сповідатися, аби прилагодити душу до Великодня.
7 цвітня Благовіщення. Про це свято старі люди говорили:
“На Благовішінє благословит Бох світ весноу, Благовішінє є почєтком весни, першеу веснєноу дниноу”.
До Благовіщення “віуці сп’є у фоєнках, у хлівах, а від Благовішіня віуці повинні спати на новім місци — надворі, під голим небом, бо уни си уже рехтуют від цего дня до літа, до полонинского житя”. Так було у нас у горах спервовіку.
На Благовіщення рано зачинає перший раз зозуля кувати.
На Благовіщення вилазить вся диханя, що є у землі, наверх.
До Благовіщення не можна класти у землю ніяку городнину ані сіяти зерно, хіба що розсаду брукви і капусти, і то в городах.
Перед цим святом увечір і на Благовіщення рано і вдень і дотепер ворожать і примовляють проти відмий, проти гаддя, граду, до пасіки і маржнни. Бувало, знаємо, що цього дня не можна нести до хати прут, галузку; а притягнеш якусь ломаку, як на гріх. І мама бере — б’є тою ломакою. Бо через це вже напевно вліті гадина притягнеться до хати. Колись, як я була маленькою, мама каже, що принесла до хати гадину, обмотану довкруг ручки... Вона ні людської, ні чиєї іншої дитини не кусає.
Благовіщення твердо святкують. Бо це варке і пригінчливе свято.
Дивні звичаї! На Благовіщення нічого не можна садити, сіяти в землю. А вже наступної днини, 8 цвітня, на Благовісник, “можна усе класти у земню, нима страху — уродитци”. У народі кажуть: “Від Благовісника благовіститци людом весна”. Це свято “варке і пригінч-ливе през вогонь і убитє деревом у лісі”. Хто робить на це свято, тому слабує маржина, гостець тягне руки (болі суглобів).
І от уже коли випаде, саме за тиждень до Великодня, під кінець місяця Бечкова (шуткова, вербна) неділя.
На Бечкову неділю ідуть по бечку до церкви. Хто дістане розвиту бечку, повну — ситу, то буде йому цілий рік веселий, повний і ситий. Косматий, як бечка. Хто дістане голу бечку — тому буде голий, тяжкий та капарний цілий рік. Як дістанеться бечку, треба урвати котик і цілим проковтнути, то не буде ангіни цілий рік.
Як виходять із церкви, б’ються бечкою, приговорюючи:
Бечку несуть із церкви до хати. Нею вигонять блохи з хати і затикають її за образи. Давно казали: “Єк є у хаті бечка, то блихи си ни задержє”. А дід нас учив: “Аби мож дістати из церкви тоту бечку, то по роздан-ню людем си лишит, то неу добре бити маржину, єк женут у єрмарок, тогди купец из рук хапає ту маржину”. І посилали все мене, прудку дитину, вхватити з-перед других охочих свячену послідну галузку. Мені то завше вдавалося. Може, тому й маржина мені змалу велася. Рослини ні, а маржина трималася мене, росла, правилася. Мама просила, аби я з нею гнала овечки, теля у ярмарок, бо від мене борзо купували — я думаю, ще б не купувати: стоїть чумазе дівча у запащині, постолятах, врівень з тою овечкою, уже і торговельна реклама! Але таки мама казала, що як я покладу руку на порося, що ми купуємо на ярмарку, то буде з него солонина на п’ядь. І дотепер їду — купую мамі порося. Правда, восени їм з нею буженицю, А мама будить і майже все нам у світи висилає...
Казали ще діди, що бечкою добре обтикати свої городи проти граду. На бечку не ударить.
Ми любили Великодний тиждень, що тривав по бечці. У вівторок на городах починаємо “гріти Діда” — палимо картоплиння, садове листя. Коло ватри кладеться кукуц хліба, гуску соли і кубок води. Це — Дідові. Ловимося за руки і тричі обкручуємося, данцуючи за сонцем високо і голосно співаючи; “Грійте Діда, дайте хліба”. Так просимо три рази. Як ватра потахне, ідемо гурмою гріти Діда коло хат, і так гріємо його аж до четверга рано. Ходили навіть і дорослі дівки та легіні. Відтак — за кукуцами лиш малі діти. А потому перестали. І забули за це. А в притчі про сотворіння і кінець світу сказано: як перестануть колядувати на Різдво, ходити за кукуцами у жившій четвер, писати писанки перед Великоднем, — тогди буде право сатани, він уже буде пущений з ланцугів тридев’ятого підземного царства. Приблизиться кінець світу.