Буря на озері
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Буря на озері». Краткое содержание книги:
Він таки мав рацію, і Шугалій віддав належне і солоним рижикам, і справді смачним помідорам.
Нараз Федір Антонович підхопився.
— Борщ готовий, — мовив упевнено. Звідки він дізнався про це, так і залишилося для Шугалія загадкою, але справді у дверях з'явилася жінка з величезною фарфоровою супницею. Вона поставила її посеред столу на приготоване місце, усміхнулася Шугалієві й представилась сама:
— Софія Тимофіївна.
Шугалій підвівся, не знаючи, виходити йому з-за столу, щоб потиснути руку господині, чи просто вклонитися, але вона сама розв'язала його сумніви.
— Сидіть, будь ласка, у нас без церемоній, завжди раді гостям…
— І загодовуємо їх! — сміялася Ніна весело.
— Краще б уже помовчала, — сердито блиснула на дочку очима й знову всміхнулася Шугалієві: — Дієти не визнаємо й вам не рекомендуємо. — Взяла його тарілку й почала насипати борщ. — Яке ж це життя без їжі?
Шугалій з цікавістю дивився, як спритно орудує вона ополоником. Від Софії Тимофіївки віяло домашнім затишком і спокоєм, мабуть, вона була абсолютно переконана в тому, що її спосіб життя — найкращий, і ніхто б не переконав її у протилежному.
Капітан подивився, як шепочуться, не звертаючи уваги на закуски й борщ, Ніна з Олексою, як недбало колупає виделкою Олекса солоний рижик, найкращий гриб у світі, і йому стало смішно. Але все ж охоче доїв борщ.
— Ще тарілочку? — помітила його апетит Софія Тимофіївна, але Шугалій відмовився. А Федір Антонович попросив добавки, однак, сьорбнувши з ложки, поклав її й запитав у Ніни:
— Ти знову не їстимеш?
— Ми ж домовились, тату…
— І як ви житимете?
— А ми пельмені в пачках купуватимемо, — не без іронії відповів Олекса, проте Федір Антонович не сприйняв цього тону.
— Хоч відправляй з вами тітку Олену…
Олекса перезирнувся з Ніною.
— Весілля відкладається, ми ж домовились. До грудня.
— А як тітка Олена?
— Вона згодна на все.
— Але ж ви не можете жити в гуртожитку.
— Знімемо кімнату.
— І ніяких перспектив?
— Так. Навряд чи скоро дадуть квартиру.
— Отож тулитиметесь по кутках…
— Яке це має значення? — невдоволено втрутилася Ніна.
— Овва, дитино моя! — сплеснула долонями Софія Тимофіївна. — Воно, звичайно, замолоду… Але не мати свого гніздечка!
— Кооперативного, трикімнатного гніздечка! — посміхнувся Олекса.
— А я, прошу тебе, не сміявся б. — Федір Антонович сьорбнув борщу невдоволено. — Життя треба одразу влаштовувати.
— Якось влаштується.
— Все якось, якось… — Федір Антонович проковтнув ложку борщу, набрав іще, та вилив назад. — Я до того, що є покупець на будинок…
Олекса подивився на нього нерозуміюче.
— Який будинок?
— Ваш.
— А тітка Олена?
— Візьмете з собою.
— Але ж тут усе її життя! Сад і квіти…
— Життя, хлопчику мій, це така штука…
— Тітонька ніколи не згодиться.
— Якщо ти не попросиш.
— І ви хочете, щоб я позбавив її всього?
— Я нічого не хочу, — раптом розсердився Федір Антонович. — Я тільки знаю, що і вам було б краще з Оленою Михайлівною, і їй з вами. Вона любить тебе й буде щаслива.
— Ми приїжджатимемо до неї влітку.
— Наче в нас мало місця? — обвела рукою навколо себе Софія Тимофіївна. — А тітці Олені буде сумно одній. Та й для чого їй такий будинок?
— Нехай сама вирішує.
— Але ж половина будинку належить тобі.
— Ні, — зрозумів її Олекса, — я не піду на це.
— Шкода, покупець хороший, — зітхнув Федір Антонович, — де ще такого знайдеш? Але ж тобі видніше. Давай, мати, вепря, бо наш гість… — обернувся до Шугалія, — скоро помре з голоду. І не забудь брусничне варення. Без брусниці вепрятина, прошу вас, зовсім несмачна.
Шугалій розвів руками на знак своєї цілковитої необізнаності в такому делікатному питанні, а Федір Антонович вибачився за нецікаві для гостя розмови. Вепрятина справді виявилась смачна, Шугалій спіймав себе на думці, що не відмовився б ще від шматка м'яса, та рішуче відсунув тарілку.
Федір Антонович запропонував завершити обід кавою. Чесно кажучи, Шугалієві більш смакував би компот, поданий дітям, але якось не схотів принизити себе в очах Федора Антоновича й погодився на каву.