Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-94-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.». Краткое содержание книги:
Видання серії «MILITARIA UCRAINICA» здійснюється в рамках просвітницьких проектів Центру соціогуманітарних досліджень ім. В’ячеслава Липинського.
За даними, які подавав в особистих документах льотчик 2-го Подільського авіаційного дивізіону Федір Алєлюхін, підрозділ вирушив з Вінниці 27.11.1918, а прибув до Красного 1.12.1918. Однак ці дати не обов’язково точні: дивізіон міг прибути до Красного трохи пізніше, а окремі льотчики — раніше. Так само викликають сумнів і відомості про чисельність цієї частини, які трапляються в галицьких мемуаристів (6 старшин, 6 підстаршин і 9 козаків), оскільки документально встановлено, що зі складу 2-го Подільського дивізіону до Красного прибуло щонайменше 9 старшин.
Після приїзду авіаційного підрозділу зі Східної України у Летунському відділі значно збільшилась кількість особового складу та бойових літаків. Зокрема, з’явилося кілька французьких винищувачів «Ньюпор». Відтепер галицька авіація постійно виконувала бойові завдання: бомбардувала позиції на Високому замку, де стояли польські батареї, львівський вокзал, казарми, аеродром, електростанцію, радіостанцію тощо. Крім того, льотчики здійснювали повітряну розвідку (переважно в напрямку Сокаля та Перемишля), прикривали піхоту з повітря (зокрема, в районі Самбора), коригували артилерійську стрільбу та перевозили особливо важливу кореспонденцію.
За успіхи в організації Летунського відділу 1 січня 1919 р. Петро Франко дістав звання сотника. Але вже за кілька днів, під час бойового польоту, його літак був підбитий, і він разом зі своїм льотчиком підстаршиною Василем Кавутою потрапили в полон. Згодом обом пілотам вдалося здійснити втечу і повернутися до Красного. Сотник П. Франко так згадував про це: «В 1919 р. день перед Різдвом (4.1.) полетів я із пільотом Кавутою на північ, кинув бомби на кілька двірців, але літак мабуть ушкоджений обстрілом із низу, упав у глибокий сніг коло с. Дубнова, недалеко від Вододимира-Водинського, де ми попали в полон. Прийшлося посидіти на люблінськім замку, а потім переїхати до Кракова та Домбя. Я на другий день утік уже з Кракова до близької чеської границі, а тоді через Прагу, Відень, Будапешт, Карпати, Станіславів назад до Красного. І так 21.1. я знов повнив свою службу. Не так легко пішло Кавуті. Він уже по дорозі намагався тікати і зіскочив з поїзду на бігу (поїзд йшов поганенько). Одначе поїзд затримали, Кавуту також і він мав деякі неприємності з нашою вартою. Дальше тричі тікав із табору в Домбю. Але за четвертим разом передістався через обі боєві лінії і вернув до Красного збідований та зморений»98.
Льотчик Сильвестр Соневицький за штурвалом літака «Ньюпор»-17, 1-а летунська сотня, м. Красне, початок 1919 р.
Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»
Випадок із П. Франком і В. Кавутою — на сьогодні єдиний доведений факт збиття польською стороною українського літака.
Для підготовки власних фахівців з різних галузей авіаційної справи у січні 1919 р. при Летунському відділі почали діяти два курси: льотчиків-дозорців та механіків-мотористів. На жаль, навчання тут закінчилися трагедією. Увечері 5 лютого 1919 р. сотник Борис Губер показував курсантам устрій бомби, що льотчики кидали на ворога. Як згадували галицькі мемуаристи, ця бомба вибухнула в руках Губера, забравши його життя, а також життя ще 7 старшин та підстаршин Летунського відділу. Один з очевидців трагедії свідчив, що цю ж саму бомбу Б. Губер розібрав, а потім зібрав минулого вечора. На думку автора спогадів, під час збирання бомби Губер забув вкласти між запальним молотком і капсулем пружину, відсутність якої і стала причиною вибуху наступного вечора99. Шестеро з загиблих старшин були поховані у спільній могилі у Красному. Тіло поручика Теодора Томенка родичі забрали на батьківщину. Восьмий авіатор, підстаршина Іван Лупул, помер від ран за тиждень по вибуху в лікарні Золочева.
Але вина Бориса Губера у вибуху бомби у світлі нових фактів видається сумнівною. В архівах Львова випадково вдалося виявити фотографії з зображенням понівечених тіл льотчиків, що загинули під час вибуху у Красному. Тіло сотника Губера та, зокрема, його руки, на фотографії цілі. Пошкоджено лише обличчя, — отже, під час вправ він, певно, спостерігав за кимось із курсантів та вибуховою хвилею був уражений в обличчя. До того ж, знімок тіла хорунжого Канукова — молодшого брата військового льотчика Джамбулата Канукова, дозволяє припустити, що саме він, сидячи за столом, робив вправи з бомбою, коли вона раптово вибухнула. Верхня частина його тіла повністю пошматована осколками та вибуховою хвилею. На посмертному фото Теодора Томенка у нього перев’язано голову, плече та руку, тож, найімовірніше, по вибуху медики ще боролися за його життя 100.