Діти Капітана Гранта [з ілюстраціями]

— Так. ос,(,

— А другий — це перевал Віаріка? оео

— Цілком правильно. ^ і :и-

— Але, друже мій, обидва перевали нам не підходять, бо один з них лежить далеко на північ, а другий — далеко на південь від нашого шляху.

— А ви можете запропонувати нам ще якийсь третій прохід? — звернувся до географа майор.

— Можу, — відповів Паганель. — Я маю на увазі прохід Аиту-ко, що йде схилом вулкана під тридцять сьомим градусом трьома мінутами південної широти, тобто нам треба буде відхилитися від нашого напрямку приблизно на півградуса. І знаходиться цей прохід усього на висоті семи тисяч футів.

— Чудово! — мовив Гленарван. — Але ж ви, катапаце, знаєте цей перевал?

. — Так, мені траплялося проходити ним, а не згадав я про нього тільки тому, що це, власне, гірська стежка, по якій женуть свою худобу пастухи-індіанці зі східних схилів.

— Ну що ж, друже мій, — сказав Гленарван, — там, де проходять череди кобилиць, баранів і биків, зуміємо пройти і ми. А позаяк ця дорога буде вести нас навпростець, то ми і підемо нею.

Негайно подали^знак рушати, і загін, йдучи поміж великих вапнистих скель, заглибився в долину-. Лас-Лехас, Підйом був ледь помітний. Близько одинадцятої години ранку довелося обігнути невеличке озеро. Це природне водоймище було місцем, де зустрічалися всі річки: дзюркочучи, стікалися вони сюди, плинучи з гір, і безмовно зливалися в прозорих водах озера. У горах над озером розкинулися льяноси — великі полонини, порослі злаковими травами, де паслася худоба індіанців. Невдовзі загін натрапив на болото, що тяглося з півдня на північ. Тільки завдяки інстинкту мулів вершники вибралися з нього на твердий ґрунт.

О першій годині з’явилася фортеця Балеиаре; вона височіла на стрімчаку, ніби увінчуючи його гострий шпиль своїми напівзруй-нованими мурами. Загін проїхав повз неї. Дорога дедалі ставала стрімкішою і кам’янистішою; каміння гуркотливим каскадом скочувалося з-під копит мулів. Близько третьої години, перед очима вершників постали мальовничі руїни якоїсь іншої фортеці, зруйнованої під час повстання 1770 року.

Починаючи з цього місця, дорога стала не тільки важкою, але й небезпечною. Підйоми зробилися крутішими, прірви — страшенно глибокими, стежини по їхньому краю ставали все вужчими. Мули просувалися обережно, похиливши голови, обнюхуючи дорогу. їхали один за одним. Траплялося, що на якомусь крутому повороті мадрила раптом зникала з очей, і тоді маленький караван покладався лише на віддалене дзеленчання її дзвіночка. Часто звивиста стежка роздвоювалася, і тоді загін рухався двома рівнобіжними дорогами, і через цю непрохідну прірву завширшки всього якихось два сажепі, але завглибшки двісті, катапац міг перекинутися словом зі своїми пеонами.