Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
… Злими демонами витають наді мною якісь тіні. То Чмихун і Чубатий. З ними до обіду в трюмі вичерпував воду, переставляв ящики з тропічним вином. І хлопці тепер нагадують мені, що там, мовляв, чекає робота. Але мені не підвестися.
Чмихун. Сьогодні третій день, як він не їсть.
Чубатий. А людина може прожити без їжі одинадцять діб.
Чмихун. Отже, Солоному залишилося ще вісім днів. Чуєш, жмурик, збирай свої бебехи на той світ! (Сіпає мене за ногу, тягне з лави.)
Чубатий. Навіщо йому збирати — ми самі поховаємо. До ніг прив'яжемо колосник або якір — і у воду. На карті місце те позначимо хрестиком.
Чмихун. А некролог почнемо так: «Нарешті смерть вихопила з наших лав ще одного мужнього приборкувача океану…»
— Чмихун, і ти, Чубатий, і всі ви! — кричу я. — Ідіть ви під три чорти. Мені й без вас дихати важко.
Увійшов боцман. Забрав цю демонічну братію. Мені ж наказав лягти і на роботу сьогодні не виходити. «Який сором! — подумав я. — Мене жаліють…»
Розділ п'ятнадцятий
СВЯТО ВОДИ
Тайфун відшаленів — ущух вітер, прояснилися виднокола, та розгойданий океан довго ще не міг заспокоїтись. Пригладжені вітром, хвилі понижчали, а океан, немов чоло дідугана, зарябів дрібними брижами.
Той, хто погано переносить морську хворобу, знає, що відгомін шторму — мертві брижі — може, гірше за самий шторм, бо одноманітна й набридлива хитавиця знесилює, паралізує волю і людина стає апатичною, для неї все перестає існувати, навіть вона сама з її прикрощами-жалями. Погаслі очі, затуманений, що витає десь у нетутешніх далях, погляд; лежить собі на самотині, жде «кончини».
У таку погоду стояти за кермом — мука. Я ледь тримаюся на ногах.
— Нічого, — заспокоює Чмихун, що не підвладний морській хворобі, — адмірал Нельсон теж укачувався, а, дивись, був легендарним флотоводцем, настійливістю своєю зумів сподобатися леді Гамільтон.
Це мене, звичайно, «втішає». Зціпивши зуби, стежу за репітером гірокомпаса: збочувати з курсу не можна ні на один градус.
Ми проходимо між островами Бабуян і Калаян, сповитими густим чорним димом високих гір-вулканів. Тут усього можна чекати — підступних мілин, скель: океанське дно майже з восьмикілометрових глибин, над якими застав нас тайфун, у цій протоці вигорбилось, і під кілем тепер глибини не більше як сто — двісті метрів. До того ж протидіє сильна зустрічна течія, з Пів-денно-Китайського моря спрямована в океан.
Вчора, бачив я, високо в небі, гнані бурею, летіли птахи — гуси чи журавлі. І слова матері над колискою моєю ворухнулися підсвідомо:
Перший сум чужини гостро різонув серце.
Чужі дивосвіти, подумалось, лиш гарна вигадка. Насправді ж ти довіку зрісся із рідним полем — твоє коріння в його землі і крона в його небі. І де б ти не був, зорі яких країн не дивились би тобі в душу, поле невідступно — твоє начало і твій кінець.
А ми щоразу все далі йдемо від нього. І вітер чужих берегів уже доносить пахощі джунглів — п'янке вино тропіків… Усе неначе сон: і шторми, й вітер, і лагідність далеких берегів. З голубого марева ледь помітно, ніби тонка пряжа, вирізьбилась лінія суходолу. Потім наблизились і побачили праворуч низку островів і пасмо блідо-блакитних хмарин, витягнутих над ними. Через те, що в небі, куди не глянь, не було ні хмариночки, то й ці хмари здалися тінню від островів, їхнім продовженням в небі…
Тайфун давно відлютував, і нас звідусюди огорнула тиша. Ще недавно збурений і грізний, океан лежав непорушно в серпанку тремтливої, з сонячними прожилками блакиті — велике, тихе озеро, без жодної борозенки на незайманому плесі.
Це вже були тропіки, води неподалік від Нової Гвінеї.
Після далекосхідних холодів і туманів спека видалася благодаттю. Проте втішалися не довго. Що ближче підходили до екватора, то спека ставала дедалі нестерпнішою. Я пожалкував, що не прислухавсь до слів Дерев'яного і не збудував куреня. А в каюті хоч і приладнано вітровловлювач — циліндричний черпак, висунутий з ілюмінатора назовні, який спрямовує в каюту зустрічний повітряний потік, — задушливо. Бо те піймане повітря розпечене, без прохолоди.
Я звернувсь до Дерев'яного по допомогу.
— Прийшла коза до воза, — зустрів мене він. — Отож-бо й воно: все хочеш робити по-своєму! Ну, гаразд — курінь тобі змайструю.