1000 в сигаретній пачці
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Капітан Хаблак #1
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «1000 в сигаретній пачці». Краткое содержание книги:
«Ого, — прикинув капітан, — мені його не перепити».
Міг випити багато й не п'яніти, та, здається, Славко визнавав тільки конячі дози.
Вихиливши півкелиха, Хаблак удав, що сп'янів. Цмокнув Валерію в щічку, обійняв Славка, який сидів ліворуч од нього.
— Мені подобається у вашому товаристві, навіть дуже! — сказав захоплено.
— Хо, кому не сподобається! — зареготав Славко.
— Живуть же люди!
— А ти гав не лови.
— Лови не лови, високо не стрибнеш.
— Спробуй потренуватися.
Хаблак зітхнув.
— Тренера нема.
— Запишись у спортивне товариство.
— Не знаю адреси.
— У телефонному довіднику.
— Там надто багато адрес. Є навіть комутатор ОБХСС… — Вимовивши це, Хаблак осікся: чи не переборщив, однак Славкові, видно, сподобався цей дотеп — посміхнувся й підсунувся до Хаблака.
— У тебе дефіцит є? — дихнув, у вухо.
— Що ти! Нам на Куренівці раз на рік закидають.
— Без дефіциту не проживеш.
— Де ж його взяти?
— Люди беруть.
— І я б не відмовився.
— А в тебе губа не з лопуцька.
— Ех, — удав досаду Хаблак, — можна все життя губошльопом залишатися.
— Можна, — ствердив Славко, — якщо люди не допоможуть.
— Познайомитися б…
Славко гостро глянув на Хаблака, і капітан зрозумів, що він зовсім не п'яний.
— Може, й познайомишся, — відповів ухильно.
— Я б знайшов з ними спільну мову.
— Ти непоганий хлопець! — вигукнув Славко. — Маю знайомого чоловіка, в нього бувають чудові пропозиції… — Знову зазирнув Хаблакові у вічі, уважно й тверезо: — По вдосконаленню торгівлі, — додав.
— Ходімо потанцюємо, — запропонував Бобир, який прислухався до їхньої розмови.
Вони спустилися із свого закутка на другому поверсі до ресторанного залу. Дівчат дехто тут знав: Хаблак помітив, як чоловік у модному світлому костюмі з широкими бортами помахав Марині рукою і щось зашепотів на вухо своєму товаришеві.
Дівчина вдала, що не помітила фамільярного жесту молодика, й притиснулася до Славка. Танцював той дещо своєрідно: переступав на місці з ноги на ногу, розгойдуючись і безцеремонно штовхаючи всіх навколо себе. Марина ледь діставала йому до грудей.
Піжон у світлому костюмі, видно, образився, що його не впізнали, і, проштовхавшись ближче, зареготав голосно:
— Дивіться, Маринка танцює з горилою! Хелло, дєтка, де ти відкопала такого?
Славко мовби й не зреагував на єхидну репліку. Лише зиркнув, запам'ятовуючи, і через кілька секунд так наступив на носок черевика піжона, що той лише зойкнув і пошкандибав до свого столика.
— Так буде з кожним… — пробубонів Славко, зловтішно провівши його поглядом. Нахилився до Марини. — Про що ти, крихітко?
Марина почала розповідати йому про сукню, змодельовану голлівудською актрисою, фото якої дівчина нещодавно побачила в якомусь закордонному журналі:
— Розумієш, просто чудово. Під сукнею в неї нічого, ну, зовсім… Звичайно, велике декольте, та смисл не в цьому. З лівого боку сукня має розріз, точніше, не сходиться сантиметрів на десять і переплетена тоненьким мотузком. І все як на долоні… А фігура в неї — захитаєшся.
— Не краща, ніж у тебе, — безапеляційно заявив Славко.
— Але ж у мене нема такої сукні, — з жалем мовила дівчина. — Не сукня, а чудо! Я мало не вмерла побачивши.
Славко резюмував дещо своєрідно:
— Мотузок треба мати міцний. А то — раз, і все в натуральному вигляді…
— Може, на це й розраховане! — зареготала Марина.
Коньяк паморочив Славкові голову, а дівчина дивилася знизу млосно, і вся вона була така тендітна й бажана, що Славкові здалося: не бачив у житті кращої. Кинув танцювати і, взявши Марину за руку, потягнув на другий поверх. На сходах зупинився і, побачивши, що поблизу нікого нема, обійняв дівчину.
— Обережно, милий, ми так не домовлялися! — відштовхнула його Марина.
— Іди сюди!
— Не хочу.
— Йди, не пошкодуєш!
Відчуваючи, що робить дурницю, та не в змозі вже зупинитися, Славко витягнув з кишені щось загорнуте в досить-таки заяложений носовик, розгорнув. Марина зневажливо посміхнулася.
— По три рублі за штуку. Такого мотлоху на вітринах…
— Дурепо, — образився Славко, — високопробне золото!
— Овва, золото! Сільських дівчат обманюй, не мене.
Славко тремтячими пальцями загорнув носовик.
— Не віриш, не треба: по півтори сотні за кожну.
— Ану дай ще глянути.
— Е-е… — Славко нахабно похитав пальцем перед гарним Марининим носиком. — Пізно… Я роздумав…
— Покажи, мій ведмедику!