На брата брат

Матвій ще хотів розповісти, як ходив з Ґнотиком на луг, і той поцупив у косарів кільце ковбаси й переплив з ним через річку, одначе Супрун вже прогнав з обличчя усмішку, сказав:

— Отож, труди наші даремні нині, кукілем проростають… — «Наші» — себто людей чесних, таких, як він, а не таких, як Матвій. Неначе серпом черконув по серцю. Але вони вже підійшли до воріт, біля яких на них вибалушив дурні очі чорний, з білою бородою цап, а тоді мекнув і подався вподовж вулиці.

— Така дурна тварина, не держиться двору, доброго вам здоров'я, — привітався до них Хома Колотило, Матвіїв сусід, старий багатий козак, що зиму, весну, літо й осінь ходив у кожусі поверх полотняної сорочки. — По чому ж там, Гордійовичу, в місті воли?

Матвій сказав.

— А воликів пара що просять? Скажімо, таких, як у мене димки?

Тією балачкою затерли, зам'яли важку, неприємну розмову, що сталася на лузі. Та не затерли, не прогнали осуги, яка оповила серця. Після розмови з сусідом Матвій трохи відм'як, відтанув душею, Супрун же навпаки, насурмонився ще дужче. Щойно зайшли у двір, Матвій почув у стайні якусь тупотняву, пішов туди. Отакої — й коні їхні не мирилися. Матвій збив під стінку Супрунову чалу кобилу, вгрів вилошником свою — Зірку, пішов до хати.

Федора одразу помітила, що поміж братами пролетіла чорна сова, зраділа в душі — отже, Супрун тепер не затримається, — защебетала до нього перебільшено ласкаво та приязно в розрахунку на те, що це чує Матвій.

— Ти так і не доказав, як там Мокрина та діти.

Стояла біля печі з гусячим крилом у руці, яким обмітала комин, вже перевдягнена в буденне, й однак надзвичайно вродлива, величава, й Супрун в одну мить всією своєю душею осягнув, відчув, яка вона далека від нього, а він від неї, далека своєю панщизною, погордою, затаєною неприязню, яко до гультіпаки, котрий зневажає її добра і її шляхетність, ще й може попросити чогось, і Матвій йому не відмовить. І здатний, як їй здавалося, Супрун на збродні вчинки.

А Матвій вже шкодував на те, що сталося, адже розумів, що мусив зменшитися він, мусив промовчати чи й якось задобрити брата, принаймні уникнути сварки (та ще хто зна з — за чого, тепер тільки де зійдеться два чи три чоловіки, так і починають терти язиками те, що їм не належить і що стосується уряду), не роз'ятрувати й так розтривоженої, ворохобної братової душі. Ладен був перепросити Супруна, але за віщо перепрошувати, та й соромився Федори. А Супрун одразу почав збиратися в дорогу й не взяв ніяких гостинців, окрім горіхів та медівників для дітей. Кобила не хотіла заходити в голоблі, він бив її дугою, вона зайшла і знову переступила голоблю, вже в інший бік, і Супрун двигонув її так, що кобила аж присіла. Стягував супоню, неначе аркана татарину на шиї, вдарив по дузі, збив її наперед.

— Ти хоч теєчки… — приступив близенько до Супруна Матвій, — ніде не вибовкуй того, що казав мені… Може окошитися.