Слуга з Добромиля
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 966-8910-22-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Слуга з Добромиля». Краткое содержание книги:
За книгу «Слуга з Добромиля» автор, Галина Пагутяк, яку називають наймістичнішою письменницею України, стала лауреатом Шевченківської премії 2010 року.
— Отже, ти Слуга з Добромиля, — задумливо мовив єпископ і в очах його промайнула якась іскра, видно, він дещо чув про Купця.
Хрещення принесло мені лише користь: я отримав нормальне Ім’я, сяку-таку біографію і доступ до святилища, де переписувались книги: я носив туди дрова, воду, і почав вчитися читати й писати. У тих краях не було жодної школи при монастирях. Бояри вчили своїх дітей при княжому дворі, а ченці були як не боярські діти, то священицькі, або купецькі.Потім я довідався, що мене записали як сина Купця з Добромиля, виключно завдяки доброті єпископа, бо, якби мене записали безрідним, то я поповнив би ряди монастирських холопів. Тому й дозволили мені вчитися. Ходили чутки, ніби князь Лев Данилович хоче влаштувати в нашому монастирі скрипторіум, і ліпше, аби там трудилися люди свої, що шанують і знають звичаї святої обителі. А щоб я не загордився, то до книжок мене пускали після того, як усе пороблю. Я ще й встигав дивитися на засніжений княжий замок і мріяв, що колись туди потраплю. Князь лише кілька раз на рік приїжджав до замку, однак, він був уже в похилих літах і обіцяв, що оселиться тут назовсім. Ясна річ, для монастиря се означало велику славу й добробут. Був час, коли я відчув себе щасливим, і літав мов на крилах, уявляючи собі майбутнє життя переписувача книг, бо то був найкращий спосіб пізнати книгу, вимальовуючи буквицю за буквицею, й укладаючи слова…Оскільки я не розжився навіть на малесенький шматочок вичиненої телячої шкіри, що звалася харатья, то писав на снігу, котрий був ще білішим, або просто, розсипавши рівним шаром попіл, виводив паличкою буквиці.Якось я в пориві натхнення написав слово Бог на снігу коло дровітні.Тут надійшов отець — настоятель й застав мене, коли я милувався чудовим творінням своїх рук. Він чомусь дуже розлютився і став лупцювати мене по голові, повторюючи:
— Не поминай Ім’я Боже всує!
Бив мене, а сам не знав, що йому робити зі словом., затоптати не міг, але й лишати отак на снігу також. Він задер голову до неба, наче благав сонце виглянути у розтопити сніг в тому місці.Пізніше я повернувся туди й долонею стер слово «Бог».Нічого не сталося. Я написав слово біс, і так само його витер.І знову нічого не трапилось. Тільки настоятель з тих пір мене почав ненавидіти.І до весни я вже майже був упевнений, що не залишусь в монастирі,бо ненависть настоятеля зробила моє життя нестерпним. Він знайде спосіб мене позбутись. І от я знову був позичений.
Трапилось це так. Весною князь повелів копати хід з-під церкви на Замкову гору, що всіх дуже врадувало, бо підтверджувало намір Лева Даниловича доживати віку в замку і, прийнявши постриг перед смертю, упокоїтись в крипті майбутннього храму Преображення, а ченці в разі колотнечі могли сховатись у фортеці. Звісно, князь надав поміч, і в монастир знову нагадував жвавий бджолиний вулик. Поспішали, працювали з ранку до ночі: вимуровували церкву, а вночі під нею трудились копачі. Я тішився, бо той підземний хід був теж призначений для мене: полегшував мій шлях на гору. Мені не вдалось досі побувати в замку. Я здогадувався, що ченці не хотіли, аби я впав там у око дворецькому й не став на нову службу.
Для підземної роботи найняли копачів із Бусовиськ, де хлопи були сильні, як ведмеді. Про людей з того села казали, ніби вони з яєць — зносків годували дідьків і продавали на стороні.Вони викопали добрий кусень до підніжжя Замкової гори і почалася найтяжча робота: більше доводилось бити камінь, ніж рити землю. Я приходив дивитися на копачів, бо вони були звідти, звідки й Ворожбит, котрий геть не давався чути. Проте я не насмілився їх розпитати. Але недарма то був ворожбит та ще й опир, щоб про мене забути. Прийшов до мене увісні й сказав:
— Хтів би я тебе позбутися, щоб не стримів мені скалкою в оці. Гадаєш, я не знаю, що се місце не для тебе? Ти хочеш жити на горі, а не в темній келії.Слухай мене, Позичений Сівачу! Через два дні під землею почнуть коїтися дивні речі, незрозумілі й страшні, і лишень ти можеш зарадити лихові.Звідти відкриється тобі дорога на Гору, раніше, аніж мало статися. Чекай, доки тебе покличуть…