Логіка речей
- Автор: Кожелянко Василий Дмитриевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-226-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Логіка речей». Краткое содержание книги:
— Дякую, пане Максиміліане, — твердо відповів Віктор Колобко, — я подамся в інше місце.
— Що, — захихотів пан Максиміліан, — вже облаштували бункер у своїх горбастих лісах?
— Нє, я чекатиму, поки мене візьмуть за задні ноги, як крілика, — огризнувся Віктор Колобко, — та я відстрілюватимуся до останнього патрона! — Цю фразу він промовив голосніше з надією, що її почує панні Оксана. На жаль, вона цього не почула, зате почув в’їдливий журналіст із неза- лежної газети Василь Сарака і скривився у підленькій посмішці.
Щодо ночівлі у Віктора Колобка були інші наміри, він розраховував на панну Оксану. Зробивши кілька не ймовірно карколомних маневрів, він вийшов із Народного дому одночасно з нею. Само собою треба провести дівчину до гуртожитку. Вона не мала нічого проти. Коли біля дверей гуртожитку він незграбно натякнув, що з метою конспірації йому як потенційному об’єктові репресій гекачепе є сенс заночувати в неї, вона замахала руками:
— Та що ви, пане Вікторе, це ж готова в’язниця.
Косий капонір! Матроская тішина! Моабіт! Але якщо з нормальної в’язниці неможливо вийти, то в цю неможливо зайти.
Ні автобуси, ні маршрутки, ні попутні авта о цій годині до його райцентру вже не ходили, тож Віктор Колобко добирався додому пішки.
Тарзанився 3 години 59 хвилин, що негативно позначилося на підошвах останніх пристойних черевиків. Потім за- спав і запізнився на роботу.
Але начальство його не сварило, бо в Москві коїлося щось незрозуміле: гекачепе не виявляло достатньої рішучості, Єльцина і його демократичну банду не заарештували, а Білий дім зібралися охороняти тисячі людей. Наступні три дні Віктор Колобко нічого на службі не робив, а лише слухав радіо «Свобода». Начальство чемно стукало до нього і принижено запитувало, що, мовляв, нового чути, Вікторе Флоріяновичу. Віктор Колобко, що до того з сумом оглядав свої стерті обцаси, із садистською насолодою повідомляв начальству:
«Єльцин виступив з танка!», «Гекачепе втікає!», «Гекачепе заарештовано!», «Горбачов повернувся в Москву». А 24 серпня він поїхав в обласний центр, святкувати разом із побратимами-рухівцями велику перемогу — постання незалежної України!
Восени рухівці почали ділити владу, на гідний кавалок якої розраховував і Віктор Колобко.
Верховна влада незалежної України натякнула, що члени Руху та інших націонал-демократичних партій можуть взяти участь у гуманітарному блоці влади. Віктор Колобко на період до виборів у Верховну Раду вже України приміряв на себе посаду заступника голови районної ради з гуманітарних питань і при нагоді натякнув одному з вождів Руху про свою готовність служити українському нарідови саме в цьому службовому кріслі.
— Ех, пане Вікторе, — поплескав його по плечу вождь, — мілкі у вас амбіції! — Віктор Колобко образився, але вождь того не помітив і провадив своєї: — Нам не потрібен гуманітарний блок, наша мета — вся повнота влади. Ось першого грудня народ обере президентом демократа, і нам з вами доведеться взяти на себе надзвичайно великий тягар влади. Ви, пане Вікторе хочете легкого життя на терені гуманітарних питань, але на це навіть не сподівайтесь — на щось нижче, ніж керівник району, і не розраховуйте.
— Я боюся, — ляпнув Віктор Колобко несподівано для себе.
— Чого, пане Вікторе, комуняків недобитих?
— Та ні, боюся, що не виправдаю народної довіри!
— А я, думаєте, не боюся, — довірливо зашепотів вождь, — брати на себе цілу область, але ж комусь треба перти плуга.
Така розмова не стала несподіванкою для Віктора Колобка, подумки він уже був не мандрівним страховим агентом, а державною людиною на відповідній посаді.
— А як ви думаєте, пане професоре, — запитав він вождя, — дострокові вибори до парламенту будуть?
— Аякже! Відразу після обрання президента.
Бо ж не може бути так, що президент — демократ, а у Верховній раді — «стронцій», тобто «група 239».
Саме це Віктор і хотів почути. Все-таки життя склалося! Ще трохи терпіння — і він матиме новий костюм із депутатським значком на вилозі, гарну молоду дружину та за- служену народну шану й любов. Крім того — є Україна!
А з понеділка він почав збиратися на крайову конференцію Руху, першу в умовах незалежної України. Цілий тиждень він писав промову і готував собі вбрання. На роботу не ходив — бо чого? Проте, на всяк випадок (рецидиви застійного страху перед бюрократією, знаєте), написав заяву на тижневу відпустку за власний рахунок.
У суботу ввечері він прочитав остаточний варіянт свого виступу і затвердив найбільш вдалу на його смак комбінацію одягу. У промові червоним фломастером попідкреслював цитати з Шевченка, Ніцше, Біблії, Василя Симоненка, Будди, сучасного поета Цибулька і Валєрії Новодворской.