Криве дзеркало української мови

Ця архангельсько-олонецька мішаниця великоруськоi говірки з додатком украінських слів, котрих багато в північні далекі говірці того краю, дуже скидається на пісьменську мову в статтях д. Євшана. Щоб сказали в Великороссii, якби хто написав і видав книжку па оті говірці? А д. Євшан надаряє украінську публіку достоту такою страшною нісенітницею, та ще й с претензією, щоб і украінці писали такою мовою! Його мову й мову д. Залізка можна прирівнять тільки до чудернацькоi мови „епохи Петра Великого", це б то за першу половину ХVIII в. як звичайно звуть цей період дивовижного початкового туління великоруськоi пісьменськоі мови ще—до виступління в пісьменстві Ломоносова й Державина вже аж за цариці Єлисавети та Катерини II. Мова Євшана й Залізка так і викликає педоброхіть в памяті видану в той час книгу: „Приклади, како пишутся компліменти и епістоліи разныя", або мову указів і листів Петра Великого с такими словами, як от елоквенція, предіки (проповіді). Петро В. в своєму листі до олонецького губернатора князя Ромодановського обертається до його с титулом: „Его благо утробію".

Мішаниця мови в утворах д. Євшана й галичан з чудернацькими, силувано стуляними словами, с польськими й галицькими етимологічніми формами дуже схожа на мову в оффиціяльних докладах, писаних до Катерини II „птенцями йіі гнізда". В 1766 році генерал-губернатор Малороссіі, відомий Румянцев пише в своєму листі до цариці, що на виборах в Комиссію, по відомому „Наказу" объ Уложеніи — „на ОбрядЪ выборовъ" въ Почепі, в Харкові та в Ніжені виявилось в шляхти і в козаків „умоначертаніе прежней казацкой старины"; і — „что лутчіе господа по звыклости своей, считають своі давніе казацькіе законы хорошими и не хотять приймати в Наказі обЪщанныхъ блаженствъ для всЪхъ". Украінську мову проф. Грушевського можна поставити в аналогіі с тодішньою книжньою великоруською мовою, або з украiнською мовою в написані с початку XIX віку „Исторіі Руссовъ" Конисського. От тоді ще в двадцятих роках XIX віку пісьменські праці проф. Грушевського читались би залюбки, бо така мова в той час на Украiні може й не здалась би чудернацькою. Хіба б може витріщали очі на „очи, плечи, від, віттак, звідтам, відріжнятися, бояти муть ся, відроджене, відвіт,—як на щось дуже вже не книжнє й провинціяльне, схоже на провинціяльне радомисльське та олонецьке— оттуль, откуль, тогди, і т. д. Але я повинен сказати, що украiнська мова, скільки йіі єсть в „Исторіі Руссовъ" Конісського, краща, ніж в „Історіi проф. Грушевського, і стиль в йіі багато легчий і жвавіший.