Моряк з «Дианы»
- Автор: Северов Петро
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ф. Гавриш
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Моряк з «Дианы»». Краткое содержание книги:
Цікавий і багатогранний життєвий шлях Головніна.
В багатьох країнах і морях побував відважний мандрівник, багато різних пригод зазнав він: ще юнаком брав участь у морських баталіях, бився з піратами поблизу берегів Іспанії, тщав на своєму кораблі з англійського полону…
Не можна без хвилювання читати, як підступно, по-розбійницьки, японські самураї захопили в полон Головніна та його супутників з екіпажу корабля «Диана», як мужньо переживали російські моряки роки свого полону…
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Разом з героями твору переживає їх успіхи та невдачі й читач.
Це був курілець, літній чоловік, дуже худий і бідно вдягнений. Ішов він повільно, сторожко, щомить озираючись на всі боки, наче боявся засідки, і, як прикриття, тримав перед собою дерев’яний хрест… Рудаков пошкодував, що цим разом не взяв з собою перекладача Олексія. Навіть подарунки не розвіяли страху парламентера, — як видно, у фортеці йому натуркали щось дике про російських моряків. Рудаков зрозумів все-таки, що японський начальник згоден зустрітися з капітаном шлюпа на човнах, при умові рівної охорони з обох сторін.
Цього разу японці виставили діжку зовсім близько від фортеці. Головнін гадав, що зустріч і має відбутись біля цього знака. Шлюпка одчалила від «Дианы» і йшла в напрямі до фортеці, проте японці не виходили назустріч. Усе це починало скидатися на дурну, знущальну гру. А може, тут було гірше за знущальні вибрики? Може, вони знову пробували затягти капітанську шлюпку під вогонь батарей?
Головнін наказав повертатися. З фортечного валу японці махали йому віялами. Що це означало? Глузливе побажання доброго плавання? Ні, з глибокого єрика, врізаного в берег, вихопився великий човен і рушив до шлюпки Головніна… Перекладач Олексій боязко мовив:
— Дуже багато солдатів є їх човен! Наших люди зовсім мало…
Хтось із матросів відповів йому безтурботно:
— Хіба це багато? Тільки втроє більше, ніж нас… А до того ми озброєні, — отже, не страшно!
На японському човні теж був перекладач-курілець. Він сидів у ногах в чиновника, вбраного у квітчастий халат. Ще здаля курілець прокричав кілька слів, і Олексій, помітно здивований, сказав, що японці перепрошують за обстріл капітанської шлюпки, що вони побоювались нападу.
Малі судна зблизились, і чиновник устав, весь подавшись уперед, повільно, церемонно піднісши ліву руку до лоба.
Головнін кивнув Олексієві:
— Скажи їм, Олексію Максимовичу, що вони даремно нас побоювались. На кожний їхній постріл ми могли б відповісти десятком пострілів, але ми не хочемо ні ворожнечі, ні жертв.
Японець знову вклонився: о, так, тепер вони розуміють свою помилку і ладні подати російським морякам, всіляку допомогу. Які ж продукти потрібні російському капітанові? Рис? Залюбки! Риба й зелень? Звичайно ж, залюбки! І чи варто торгуватися за ціну? Нехай російський капітан зійде на берег і про все домовиться з начальником фортеці.
Олексій переклав ці слова, а матрос Григорій Васильєв похитав головою і мовив роздумливо:
— Може, пастка? Дуже вони причепливі й хитромудрі…
— Еге, може бути, — сказав Головнін. — Скажи йому, Олексію, що на берег я приїду завтра. «Диана» наблизиться до їхньої фортеці, і я зійду на берег.
Перекладачі-курільці багато розмовляли про щось своє, — як виявилось, вони були давні приятелі, а цей новий службовий обов’язок ще не призвичаїлись виконувати. Зрештою, Олексій довів, що він не такий уже простак. Він устиг розпитати приятеля про становище у фортеці й селищі. Коли повертались до шлюпа, він розповів Головніну, що японці гаки й справді стріляли з гармат від страху; вночі вони відіслали у глиб острова, в гори, найдорожчі свої товари, а вранці, повернувшись додому, були вражені, побачивши цінні речі, залишені росіянами за взяту рибу.
— Японі приїхав у чужий дім, — сказав Олексій. — Дуже бояться вони руський хазяїн!
Друга зустріч з японцями відбулась несподівано. Раненько-вранці матроси «Дианы» наливали водою в річковому гирлі дві-три останні бочки, коли від фортеці відійшов човен, цим разом з небагатьма людьми. Вони кинули на воду вже знайому діжку, а самі квапливо погребли до берега. Чимало здивувались і капітан, і матроси, знайшовши в діжці усі речі, залишені японцям за рибу.
— Мабуть, мало? — спитав Головнін в Олексія.
Той замахав руками.
— Ні, багато!.. Дуже… дуже!
Все ж капітан наказав подати згорток і поклав у діжку кілька шовкових ост-індських хусток, долучивши до них іще жменю піастрів. Японці уважно стежили з берега за кожним його рухом. Зрозумівши, що шлюпка повертається до «Дианы», вони замахали білими віялами, а декотрі повибігали на галечний укіс, знаками запрошуючи моряків причалити.
— Сховати зброю під парусину, — наказав Головнін, — Тільки сховати так, щоб за секунду вона могла бути в руках… На берег зі мною зійдуть перекладач і ти, Васильєв. Іншим лишатися на шлюпці. Японців до шлюпки не підпускати. Слухати кожне моє слово…