Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
А проте. Хорал струмував між його пальцями. Під цю музику не можна вчинити кривоприсягу. Тільки вимовляти освідчення в коханні.
— Я захоплююся нумерологією, — сказав він. — Нумерологією чисел. Я ніколи не підписуюся на документах з непарними датами.
Світла людина посміхнулася.
— Можливо, не вистачає п’ятнадцяти тисяч? — поцікавився чоловік.
— Можливо, і так.
Ще одна пачка купюр лягла на рояль.
— Не допомогло, — констатував Каспер.
Посмішка людини згасла. Чоловік із слуховим апаратом підвівся.
Стоячи нерухомо і працюючи тільки пальцями, Каспер зняв із завіс кришку клавіатури. Прихилив її до пюпітра.
— Ви все одно можете залишити їх собі, — сказав світлий.
Вони попрямували до виходу. Прилаштувавши кришку на клавішах, Каспер пішов за ними.
Виявилося, що вони зайшли через ворота, що виходять на залізницю: ланцюговий замок був зрізаний кусачками і валявся в траві. На вулиці стояв «ВМW». Плаский, довгий, благородного синього кольору. Того кольору, якого тільки-но почало набувати небо.
Каспер притримав дверцята машини. Вони забралися всередину. Людина із слуховим апаратом не зводила з нього очей.
— Що це він так на мене витріщився? — здивувався Каспер.
— Ви відома людина — на цьому Ернст розуміється. І гарний хлопець. Якому ніхто досі не заподіював шкоди.
Дверцята зачинилися. Скло опустилося.
— А купуємо ми ось що, — сказала світла людина. — Кінець дзвінкам. До школи і в інші місця теж.
Арлекін може стерпіти нескінченну низку принижень. Той, у кого немає гордості, невразливий. Арлекін — це ідеал. Але поки що недосяжний.
— Я подумую, а чи не купити мені частину «Смерф-шоу» Джоні Раймера, — сказав Каспер. — На цю премію. Тоді мені знадобиться матеріал для набивання ляльок. Смерфів. А ви б чудово підійшли — просто могли б виходити на сцену. Обов’язково дайте знати. Коли залишитеся без роботи.
Скло піднялося, машина рушила. Каспер уклонився й віддав честь.
Це було найменше, що він міг зробити. Бах теж учинив би так само. За сорок тисяч.
Коли він ішов назад, ноги його тремтіли. Він узявся за ручку дверей, коли почув іншу машину — пікап «форд-ґранада».
Він увійшов, вимкнув музику, взяв гроші, погасив світло, замкнув двері.
Часу добігти до вагончика не було, він кинувся до стайні, схопив там постільні речі, заліз по приставній драбині на горище і завмер. Драбину він затягнув нагору, люк зачинив.
Горище тягнулося по всій довжині будинку. За винятком невеликого проходу вздовж схилу даху, воно від однієї похилої стіни до другої було забите рулонами прогумованої парусини, яка разом із сталевим і дерев’яним каркасами могла перетворитися на два намети середнього розміру. Прямо над підлогою в нижній частині фронтону було кілька віконець, через них він міг спостерігати за своїм вагончиком.
Унизу він побачив шістьох людей плюс Даффі, всі в штатському. Мерк, два ченці з відділу, що займається іноземцями, і три техніки з товстими чорними дипломатами. Один з них ніс чотири стійки з фотолампами.
Вони постукали, хоча й знали, що вдома його немає. Каспер бачив і чув, як голосно протестує Даффі. На сторожі було пальто, якого Каспер раніше ніколи не бачив, з верблюжої шерсті — пальто ексгібіціоніста або директора рекламної агенції. Вони відчинили двері спеціальним пристроєм, Даффі, мабуть, відмовився видати їм ключа, він протиснувся у вагончик слідом за техніками, за хвилину його вивели.
Каспер спорудив собі з парусини ліжко. Загорнувся в ковдру.
Ченці вийшли на вулицю й сіли на лавку. Техніки тягнули дроти до ламп від електрощитка. Каспер поставив будильник на своєму наручному годиннику. Знайшов телефон. Аркуш з номером Стіне. Набрав його.
Вона відразу ж узяла слухавку. Навряд чи вона встигла поспати. Проте в голосі її не звучало і сліду втоми.
Він подивився вниз на вагончик. Вони запалили лампи. Світло просочувалося через віконниці — біле, сліпуче.
— Добре б зустрітись у тебе, — сказав він. — У мене тут ремонт.
— Краще якесь нейтральне місце. І щоб там були люди.
Він назвав їй адресу.
— Це не який-небудь модний заклад?
— Та ні, щось подібне до звичайного кафетерію.
— О восьмій, — сказала вона.
І повісила слухавку.
Каспер набрав номер, написаний на ваучері на таксі. За тридцять метрів од нього з вагончика вийшов Мерк, приклавши телефон до вуха.