Кінець Жовтого дива
- Автор: Тухтабаев Худайберды Тухтабаевич
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григор Тютюнник
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Кінець Жовтого дива». Краткое содержание книги:
Цей веселий пригодницький роман з елементами казкової фантастики удостоєний премії Всесоюзного та Республіканського конкурсів на кращий твір про радянську міліцію.
Перше. Сержант X. Кузиєв, якого так завзято захищає райвідділення міліції, насправді є душевнохворим, недавно п'ят діб перебував у будинку божевільних. (Довідка додається).
Друге. Голова комісії Атаджанов не заслуговує на довір'я оскільки син його небезпечний злочинець. Зараз відбуває по: карання у виправно-трудовій колонії. (Довідка додається).
Третє. Хабарник сержант Кузиєв доводиться полковникові рідним племінником. Тому й живе у нього вдома. (Дивися довідку, видану махаллінською[11] комісією).
Четверте. Полковник Атаджанов, користуючись тимчасовою відсутністю по хворобі інших членів комісії, прийшов у кафе, завів буфетника Закіра Заринова, чесну й працьовиту людину, в глухий закуток і, приставивши до його лоба пістолет, примусив дати такі свідчення: «Я несправедливо звів наклеп на працівника міліції Кузиєва, у всьому винен наш директор, який і є головним організатором наклепу на сержанта». Заринову довелося дати ці свідчення, бо в противному разі полковник погрожував пристрелити його на місці. (Додається копія скарги буфетника Зарипова на ім'я заступника голови райвиконкому).
Ці та інші подібні звинувачення, які я не буду тут докладно перелічувати, закінчувалися вимогою призначити нову комісію на чолі з іншим головою, бо та, що працює зараз, як свідчать факти, не заслуговує довір'я.
Сьогодні ця комісія зібралася на свою останню нараду. Через годину-дві вирішиться доля вашого безжурного приятеля Хашимджана Кузиєва. Якщо все обійдеться гаразд, він знову буде веселий і радісний, буде, як і раніше, виконувати свою роботу в міліції. Якщо ж ні…
Доведеться моїй улюбленій бабусі, обливаючись гарячими слізьми, носити мені в тюрму передачі!
Салімджан-ака незвичайно похмурий, сумний. Очі його дивляться втомлено, стурбовано. По-перше, у нього дуже багато роботи; як ви розумієте, він не тільки моєю особою займається. А по-друге, йому, мабуть, дуже прикро за дворушництво квадратного буфетника. Ще один член комісії, капітан Каро-мат Хашимова, як завжди, сувора й неприступна. Скільки тут працюю, жодного разу не бачив, щоб вона усміхнулася. Вона мене ледве не з'їла, коли я в перші дні випадково назвав її тітонькою. Ох, видно ж, і характерець!
Третій член комісії Джамал Карабаєв — цілковита їй протилежність. Найдивовижніша його риса — ніколи нікому не заперечувати. Приміром, Салімджан-ака каже, що на такий-то факт слід звернути увагу. Джамал Карабаєв одразу підтримає його:
— Правильно. Навдивовижу вагома думка.
А якщо капітан Хашимова заперечує Салімджанові-ака, Карабаєв тут-таки вставляє:
— Правильно. Навдивовижу правильно! Мій начальник, звісна річ, гнівається на це.
— Своєї думки немає у вас? — питає він.
А Джамал Карабаєв простодушно сміється, знизує плечима:
— Я тільки хочу, щоб перемогла справедливість…
Отже, члени комісії на місці. Вони засідають востаннє. Капітан Хашимова похмуро гортає папери в папці Аббасова, хитає головою.
— Та-ак… Вирішили, напевно, стояти до кінця, хоч трохи та напаскудити. Що ж будемо робити, товаришу полковник?
— Гадаю, необхідно спершу поговорити з буфетником.
— Ми його зараз покличемо. Ви як вважаєте? — обернулася вона до Карабаєва.
— Абсолютно правильно.
Буфетника викликали по телефону, і він прилетів, мов на крилах: за п'ятнадцять хвилин як уродився. Увійшов до кабінету бочком, запопадливо приклав пухлі ручки до грудей.
— Ти чого ж це лукавиш, хлопче? — спитав полковник сердито. — Ось же твої свідчення, де ти викриваєш усі зловживання Аббасова! Це твій почерк, твій підпис?
— Мій, шановний начальнику.
— І що ж, ти відмовляєшся від своїх свідчень?
— Так. Ви того дня силоміць примусили мене написати це.
— Як же я тебе примусив?
— Погрожували застрелити.
— А ти знаєш, що я взагалі не ношу зброї?
— Того дня у вас у руці був заряджений пістолет.
Полковник був приголомшений нахабством квадратного.
Але його хвилювання виказували тільки піднята брова, звужені очі, які побіліли і викрешували блискавиці. Салімджан-ака різко підвів голову й владно наказав:
— Ану подивись мені в очі. Дивитися в очі! От так. А тепер відповідай. Був у мене того дня в руці пістолет?
11
Махалля — квартал, околиця.