Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий». Краткое содержание книги:
До тому додається алфавітний покажчик творів, вміщених у цьому виданні, і бібліографія українських перекладів з Дж. Лондона.
— Що він за людина, отой Торес? — невдоволено запитав Генрі. — З першого погляду він мені не сподобався. А ви завжди радо приймали його, Леонсіє.
— Уклінно й з щонайбільшою повагою прошу пробачити мені, сер, — перебив розмову капітан Тріфзен. — Я ще раз мушу вас запитати, сер: що то за вершники, що так завзято женуть берегом?
— Вони хотіли були повісити мене вчора, — засміявся Френк. — А назавтра мали вішати оцього мого родича. Та ми не далися їм і опинились тут. Із свого боку, містере шкіпере, я мушу звернути вашу увагу на вітрила, що он теліпаються у вас на гроті. Ми ще й досі не рушили з місця. Чи довго ви гадаєте стояти тут?
— Містере Моргане, — була відповідь, — я з великою пошаною стаю до ваших послуг, сер, бо ви заорендували мою шхуну. Та все-таки я повинен повідомити вас, що я британський підданець. Король Георг — мій король, сер, і передусім я мушу коритися йому і його морським законам, що їх дотримуються по всіх країнах. Для мене цілком ясно, що ви порушили якісь тутешні закони, а то урядовці не переслідували б вас так завзято, сер. Мені також ясно, що, вимагаючи моєї допомоги, щоб утекти, ви підбиваєте й мене порушити морські закони. Отже, зберігаючи свою честь, я мушу залишитись тут, аж доки ви владнаєте ваші непорозуміння на березі, — на обопільну втіху, сер, і на задоволення мого законного державця.
— Киньте ці теревені, шкіпере, та рушаймо! — роздратовано вигукнув Генрі.
— Перепрошую вас і запевняю у своїй пошані, сер, але я, на превеликий жаль, мушу довести до вашого відома дві речі: по-перше, ви не наймали моєї шхуни, а по-друге, ви не король Георг, що його підданцем я маю за честь бути.
— Гаразд. Я заорендував у вас шхуну, капітане, — приязно мовив Френк, вгадавши двоїсту шкіперову вдачу. — Отже, ставайте до стерна, наставляйте вітрила та виводьте пас із цієї лагуни і швидко, бо вітер стихає.
— Але в контракті, сер, не було зазначено, щоб «Анджеліка» порушувала закони Панами й короля Георга.
— Я вам добре заплачу, — відповів Френк, утрачаючи терпець. — Ну, беріться до роботи.
— Тобто ви складаєте нову угоду, сер, і дасте втричі більше, як тепер?
Френк кивнув головою.
— Тоді зачекайте, будь ласка. Я зараз принесу з каюти перо й папір, і ми підпишемо угоду.
— О, боже милий, — застогнав Френк. — Та рушайте ж скоріш! Ми можемо підписати угоду пливучи, а не стоячи на місці. Дивіться, вони стріляють.
Метис почув постріли і, оглянувши вітрила, знайшов дірку від кулі на одному з них.
— Добре, сер, — згодився він, — ви джентльмен і чесна людина. Я вірю, що ви підпишете нову угоду при першій пагоді. Гей, ви, негри! До стерна! Хутко! Ставте вітрила, чорні шельми! Допомагайте ж, Персівалю!
— Дай ти йому добре в зуби, цьому чорнопикому, якщо він ще сперечатиметься, — прошепотів Френкові Генрі. — Або доручи мені, і я вмент з ним дійду ладу.
Але Френк похитав головою.
— З ним можна порозумітися, тільки він ямайський негр, а ти знаєш, які вони. А до того він ще й індіянин. Ми повинні потурати йому, бо в нього звіряча вдача. Він не захоче заподіяти нам ніякого лиха, але й не від того, щоб заробити грошей, бо наражає свою шхуну на конфіскацію. Та й любить він поговорити. Йому їсти не дай, а дозволь набалакатись.
До них підійшов Енріко Солано — ніздрі в нього нервово здригалися, пальці тарабанили по рушниці, а очі скоса стежили за безладною стріляниною з берега.
— Я перед вами винний, сеньйоре, — сказав він. — Першої хвилини, вражений звісткою про смерть свого улюбленого брата Альфаро, я звинувачував вас у вбивстві. — Очі Енріко спалахнули гнівом, невгасимим і нищівним. — Бо то ж гидкий і підлий злочин — убити людину ударом у спину. Мені треба було б розвідатись краще. Та я був страшенно пригнічений, а всі факти промовляли проти вас. Я не завдав собі клопоту подумати, що моя єдина кохана дочка була ваша наречена; пригадати, що я знав вас за щиру, шляхетну й відважну людину, яка ніколи не нападав ззаду під захистком темряви! Я шкодую. Мені надзвичайно прикро. А тепер я маю приємність удруге оголосити вас майбутнім чоловіком моєї Леонсії.
Тоді, як Генрі Морганові так сердечно повертали права члена родини Солано, Леонсію нервувало те, що її батько, як і всі латиноамериканці, втрачав багато гарних слів і фраз там, де Генрі або Френка задовольнило б одне речення, або де вони лише стиснули б руку, чи просто перезирнулися б. Чому, чому ж, питала вона себе, її іспанські родичі ніби міряються з ямайським негром своєю проречистістю?