Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Так, власне, і сталося.
— Ну що, тепер тобі буде легше? — промовила Світлана, відкидаючись на спинку й дивлячись на нього, коли машина зупинилася в повній темряві недалеко від її помешкання.
Важко сказати, що означав тон, яким вона це промовила, але Віктор, майже не роздумуючи, відповів:
— Ні, навряд.
— Такі важкі проблеми? Чи я виявилася не тим, на що сподівався?
— Я хочу зустрічатися, — замість відповіді промовив Віктор. — Постійно.
— Гм… Я, взагалі-то, була майже впевнена, що це — все.
Віктор мовчав.
— А як ти… Що ти казатимеш дружині й узагалі…
— Яке це має значення?
— Ну чому — має. Якщо я зустрічаюся з чоловіком, то звикла знати, що роблю, які перспективи… Що потім…
— Жодних перспектив, нічого потім, — сказав він, подивившись їй в очі. — У мене є сім’я, я повинен про неї дбати й не збираюся її залишати — якими б не були проблеми. Водночас… Я хочу мати подругу. Загалом, я не янгол, звісно. Але до своїх плюсів можу віднести те, що… словом, ти можеш сподіватися на порядне ставлення з мого боку…
— Господи… — Похитала вона головою. — Так говориш, наче угода укладається.
— Пробач, що не надто романтично — це мені не дано.
— А шкода, — мовила Світлана.
Вони мовчали довго, аж поки вона сказала:
— Я маю подумати. У мене також є своє життя, свої проблеми, як ти кажеш… Що, не схоже?
— Чому ж, проблеми є в усіх.
— Давай зустрінемося за два тижні. А там буде видно. Поговоримо.
— Чому за два? — запитав її Віктор.
— Мушу у своєму житті розібратися. Ти увірвався надто несподівано. Я не чекала. У мене навіть… словом, є друг.
— Розумію, — мовив Віктор. — Тоді тобі доведеться обирати. З мого боку всі карти відкриті. Доведеться тобі просто вирішити, хто з нас кращий. Та й… як ти кажеш… перспективи. Якщо він міг би створити сім’ю — це суттєвий козир на його користь. Я цього не можу. Тому вирішуй. Шкода тільки, що аж два тижні.
— Чому? Ти нетерплячий?
— Не в тім річ. Просто… У мене також були плани. Отримав можливість відпочити з тиждень в одній гарній місцині. Збирався запросити тебе.
— Ну, ти даєш, Вітю… Сьогодні до обіду ще не був зі мною знайомий, а вже таке планував? У тебе що — з усіма так швидко виходить?
— Ні, — сказав він, — ти взагалі перша. Досі ніколи собі не дозволяв.
— А… зрозуміло. А як же удома? Як ти на тиждень збираєшся пропасти?
— Усе життя на колесах. Я й так удома майже не буваю. Суцільні відрядження.
— Гм… дуже цікаво все це, звичайно… — Вона розмірковувала над чимось, сама собі дивуючись. — І куди ж ти збираєшся їхати, якщо не секрет?
— На море, у Крим. До Ялти.
— Куди?!
— Чого ти так дивуєшся? — мовив Віктор. — Я ж не сказав — на Багами.
— Н-не знаю… Якби Багами, я, може, здивувалася б менше.
— Чому?
— Та так… Словом, цей друг мій також мене туди запрошував.
— І також зараз?
— Н-ну… так. І навіть також на тиждень.
— Шкода, що я тобі створюю такі проблеми, — Віктор виглядав розгубленим. — Але доведеться вибирати. Ти знаєш про мене все. А я поважатиму твоє рішення.
— З тобою не скучиш, — промовила Світлана.
— Ну, це також плюс на мою користь. Давай ми зустрінемося ще завтра або післязавтра. Матимеш нагоду краще в мені розібратися, щоб не помилитися.
— Не знаю… — у її голосі чулося вагання. — Мені здається, якщо зустрінемося ще завтра, то мені вже не буде про що думати…
Сказано було щиро. Наступного дня Світлана вже не думала ні про кого іншого. Вона була реалісткою, тому і вважала за краще зустрічатися — нехай тимчасово, без конкретної перспективи — з кимось путящим, ніж чимшвидше вискочити заміж за непутящого, яких навколо достатньо, й уваги з боку яких їй аж ніяк не бракувало.
Тому й чекала дня, коли з’явиться Віктор, щоб вирушити з ним у край сонця та моря. Чекала не те що з якимось великим нетерпінням — просто з передчуттям радості й водночас із сумом та тривогою. Адже колись це скінчиться. Схоже, в цього хлопця, що являв собою, на перший погляд, квінтесенцію спокою, запакованого у треновані м’язи, слова не розходилися з ділом, і сподіватися в майбутньому не було на що. І не дай Боже закохатися…
Віктор об'явився несподівано, на два дні раніше, на іншій машині. Щоправда, як на неї, ця явно програвала попередній. Та яке це мало значення?