Антологія української готичної прози. Том 1

Вже через кілька місяців Карпо став багатирем. Коли прийде на ярмарок або на яке свято до шинку, то візьметься в боки, червона шапка набакир, голова задерта, і здається, що й море йому по коліна, жменями гроші шпурляє на стіл, частує усіх і сміливо кричить, що пан йому, як брат рідний, ні в чому не відмовить, і він все зробить, що йому тільки заманеться, а Гапка повинна радіти, що може вийти за нього заміж, адже він за свій гріш може купити дружину, яку тільки забажає.

Гапка, почувши це, залилася слізьми, бо знала, що її вибір і бажання батьків – ніщо. Все було в руках пана, а той не мав ні співчуття, ні жалю.

Знала вона добре і душу Карпову, і звички його. Іноді чула від сусідів, що він вже побратався з Парамоном, що вже служить йому сатана, який зібрав для нього безліч грошей. Не тішило це золото юної дівчини, адже вона бачила у мріях своїх чоловіка старанного, цнотливого та побожного.

Пройшов рік. Карпо накупував панові у місті дорогих подарунків і приїхав на буланім коні нагадати про обіцяне. Послали по Гапчиного батька, загадали лаштуватися до швидкого весілля. Плакав бідний Герасим зі своєю жінкою над долею дитини і молився, щоб Бог був їй опікуном. Гапка ж приховувала скорботу свого серця, щоб не розтривожити ще більше батьків. Узявши шовкові стяжки, які найбільше любила, і кілька шматків кужелю, що саме ткала, пішла до церкви і, повісивши все це на ікону Пречистої, лягла ниць, зойкаючи і заливаючись слізьми; і всі, хто був там, також не могли стримати сліз. Після богослужіння вона витерла сльози і повернулася до батьків зі спокійним обличчям.

Дали заповідь. В неділю Карпо з Гапкою взяли шлюб в церкві. Він, веселий і гордий, стояв‚ випнувши груди, волосся на голові підстрижене по-панськи, на шиї шовкова хустка, на ногах блискучі чоботи, кунтуш з тонкого сукна. Словом, коли б хто не знав, що Карпо наш брат, то за півверсти ще зняв би шапку і вклонився. Вона, навпаки, смутна, обличчя – бліде, змінилася вся, ніби в неї сухоти, блиск очей загас під слізьми. І казали, що свічки в молодих горіли так тьмяно, що дехто зі страхом поглядав на це, шепчучи: «Не буде тут щастя. Життя їхнє затьмиться печаллю».

З церкви Карпо з дружбами і молодою жінкою поїхав на поклін до пана, а з маєтку – до хати Гапчиних батьків. Весілля було Бог знає по-якому. Карпо з дитинства був двірський; звичаї наші сільські йому вже здавалися смішними і не подобалися. Не говорили гості жодних орацій, не співали весільних пісень, не покликали навіть дударя, і молодь не танцювала. Весілля в Герасимовім будинку скидалося на поминки. І швидко юна пара з гістьми поїхала звідси до своєї хати, де вже Карпо тільки те й робив, що хвалився своїм двірським лиском та багатством і хотів, щоб його всі хвалили.