Твори у 12 томах. Том 05

Проте є люди, яким щастить вижити. Сильні душею, вони, бувши вихоплені з-посеред явного і звичного, вміють пристосувати своє життя до будь-яких нових обставин, що в них примусом чи випадком опиняться.

Така була Едіт Вітлсі. Народилася вона в Англії, в сільській околиці, де життя плине віддавна заведеним ладом, а несподіване приходить так нагло, що його вважають за неморальне. Едіт рано пішла в найми, а що була молоденькою дівчиною, то, за тим самим віддавна заведеним ладом, стала покоївкою.

Розвиток цивілізації призводить до того, що наше оточення дедалі більше улягає людським законам і стає одноманітне, як машина. Небажане ми усуваємо, а неминуче передбачаємо. Можна захистити себе від дощу й від морозу. Смерть перестає бути явищем страшним і випадковим, а набирає форми заздалегідь усталеного обряду, процесії, що втертим шляхом простує до родинного склепу, де металеві завіси ретельно змащені, щоб не сіла іржа, а з мармуру щоразу стирають порох.

У такому оточенні жила Едіт Вітлсі. Ніяких пригод не було. Бо навряд чи можна вважати за пригоду її мандрівку, вже в двадцять п’ять років, разом з господине до Сполучених Штатів. Просто звична життєва колія трохи змінила напрямок. Але це була та сама колія — гладенька добре втерта. Нею Едіт без жадних пригод переправилась через Атлантичний океан, бо пароплав їхній був не вутлим суденцем серед обширу морського, а просторим готелем з багатьма коридорами, що плив швидко й спокійно, під минаючи під свій величезний корпус упокорені хвилі Океан ставав тихий і одноманітний, як млинове плесо А на березі їх знову ждала втерта колія, вигідна й респектабельна, забезпечена готелями на кожній зупинці і готелями на колесах між тими зупинками.

В Чікаго, поки господині відкривався один бік життя Едіт Вітлсі зазнайомилася з іншим, уперше виявивши, хоч, може, й не цілком ще, свою здатність ставати на герць і несподіваним у житті і брати над ним гору. Вона кинула свою пані і з Едіт Вітлсі стала Едіт Нільсон. Ганс Нільсон, емігрант, швед із походження і тесля за фахом, мав у собі той тевтонський неспокій, що завжди жене расу вперед, на захід, шукати великих пригод. То був м’язистий, кремезний чоловік. Не мавши багатої уяви, він проте, відзначався незвичайною заповзятливістю, а чемність і відданість його були до пари величезній фізичні силі.

— От попрацюю добре й складу грошенят, тоді подамся до Колорадо, — сказав він Едіт другого дня по весіллі

І за рік вони опинились у Колорадо, де Ганс Нільсон уперше побачив золоті копальні й заслаб на золоту гарячку. Шукаючи золота, він переїхав Дакоту, Айдахо і Східний Орегон і далі дістався до гір Британської Колумбії. В таборі й дорогою Едіт Нільсон увесь час була з чоловіком, ділячи з ним його щасливі години, його нестатки і його працю. Дрібну ходу міської жінки вона змінила в широку ступу верховинки, а ще навчилася сміливо дивитись у лице небезпеці, назавше звільнившись від тої панічного ляку, породженого нерозумінням обставин, що поймає часом мешканців міста і обертає їх на табун дурних коней, які деревіють із жаху і покірно чекають на свою долю, не пробуючи змагатися з нею, або ж тікають наосліп, давлячи одні одних і встеляючи трупами шлях.