Скажений чорнобильський собака
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0170-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Скажений чорнобильський собака». Краткое содержание книги:
— Чуєте? — питає.
— Чую, — киває головою мати.
— А які вони? — питає Грицько, наче забувши, що мати не бачила виводка.
— Цуценята як цуценята.
— Криві?
— Ні, зовсім не криві.
— А сліпі?
— Сліпі… А які цуценята народжуються зрячими? Всі народжуються сліпими.
— Потім стануть зрячими? Будуть бачити?
— Еге, прозріють цуценята.
— А на який день?
— Е-е, який ти нетерплячий, — наче аж невдоволено бубонить мати. — Всьому свій строк. Ну, ходімо до хати.
— Не хочу.
— Як то «не хочу»? І вечеряти пора, і спати.
— Не хочу. Я стерегтиму їх.
— Стерегтимеш?
— Я чув, про що з вами говорив дід Кирило… Потопити цуценят. Ось він прийде, забере й потопить.
Мати довго мовчить, а потім каже:
— Зараз ніч, дід Кирило не прийде.
— А завтра вдосвіта?
— А завтра вдосвіта ми йому не дамо. Хай живуть. Хіба вони винні в чомусь?
Радіючи, Грицько міцно стискує материну руку. Дякував би й дякував би, що мати в нього така милосердна, що вона вже не думає позбутися ні Пальми, ні цуценят.
Йдуть у хату, і, вечеряючи, Грицько весь час прислухається: чи не чути чогось знадвору?
Навіть уві сні прислухається.
І сниться йому вві сні, як малесенькі руді цуценята граються за хатою на золотій пшеничній соломі.
А Пальма лежить неподалік від них — й щасливо всміхається.
ЄГИПЕТСЬКИЙ ГУСАК
Директор одвернувся до вікна, і Сяник дивився йому в спину. Подеколи Сяник опускав голову і втуплювався в підлогу. Коли зі щілини вилізла руда мураха й хутенько побігла до порога, Сяник нахилився й почав заганяти її назад у щілину. Мураха кидалась то в один бік, то в другий, і зрештою Сяник мусив просто запхати її, коли така вперта. Випростався — директор дивився на нього вражено. Сяник винувато переступив із ноги на ногу, одна брова підскочила вгору, друга опустилася вниз…
— Ти що робив? — майже лагідно запитав директор.
— Коли? — хлопець дивився трохи спідлоба.
— Щойно!
— А що я робив? Нічого не робив! — ображено загув Сяник. — У вас тут мурахи лазять, то я по щілинах заганяв.
Директор хотів мовити щось, уже й рота розтулив, та лише скривився. Лише скривився — і знову обернувся до вікна. «То й добре, — майнуло в Сяниковій голові, і він узявся нишпорити очима по підлозі. — Цікаво, як вони сюди пролазять? І, либонь, не мало їх, бо ген іще одна побігла, якраз біля директорової ноги. Що, тихесенько підступити й спробувати загнати назад?..»
У цей час Ігор Володимирович знову повернувся до Сяника.
— То розкажи, що ти там накоїв?
— Коли? — за звичкою глипнув спідлоба.
— Коли ж? Учора, здається.
— А ви про що?
— Про гусака, як його…
— Єгипетського? — підказав Сяник. І очі його посвітлішали, вже приготувався всміхнутись, але обличчя в Ігоря Володимировича зосталося кам’яне, і хлопець заморозив свої вуста.
— Як усе було? — запитав директор, хоч уже не від одної людини в селі чув про цей випадок. — Ти журавля продавав?
— Журавля… — похнюпився Сяник, який дуже вміло навчився хнюпитись, коли це потрібно.
— А назвав єгипетським гусаком?
— Угу, — винувато буркнув Сяник.
— Ти що, по базарах тиняєшся? Живеш із вторгованої копійки?
— Ні… Мене батько й мати годують, — відповів Сяник, знаючи, що в такому разі слід відповісти.
— Як же ти посмів обманути Ніну Семенівну? І тобі повірили?
Сяник схожий став на пругкий клубок збуджених нервів.
— Ніхто не вірив! — майже защебетав. — Хто не запитає, всі сміються. Бо, мовляв, який це єгипетський гусак! А Ніна Семенівна й не розглядала, зразу купила.
Директор одвернувся до вікна — стримати свавільну усмішку, що могла звести нанівець усю цю виховну сцену. І, дивлячись у вікно, взявся вичитувати:
— Раденький, що дурненький? Таж Ніна Семенівна тільки тиждень у нашому селі. Вона з міста сама, ще нічого не знає… Хоч упізнала на базарі, що ти її учень?
— Ні…
— А що, купила журавля…
— Купила журавля, — дуже безпосередньо, в тон директорові, підхопив Сяник, — і подалася додому. Баба Тетяна, в якої вона куток знімає, сказала, що то ніякий не єгипетський гусак. Якби не баба, Ніна Семенівна й не здогадалася б!..
— Ось що, Сянику, — розважливо мовив директор. — Хлопець ти з фантазією, але погано, коли вона стає в тебе брехнею. Не вчись нікого обдурювати, бо в житті таких не люблять. Поверни Ніні Семенівні гроші… А тебе покараємо. Діти всі на екскурсію підуть на склозавод, а ти зостанешся вдома.