Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України

Мотивуванням виправдувального вироку суд ніби відповідає громадськості (суспільству), чому підсудний, член цього суспільства, відданий під суд, насправді є невинним. Відсутність мотивування виправдання може спричинити появу різних припущень та сумнівів стосовно вироку, що, поза сумнівом, підриває авторитет суду.

Ніяк не можна погодитися з думкою, що мотивування

— це формальність при постановленні вироку. Вмотивування

— це і сутність, а не тільки форма вироку, а вимога вмотивування — зовсім не формальний момент.

Кримінально — процесуальний закон (ст. 257) вказує, що:

«Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.»

При цьому дуже важливим є те, що:

«Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом»[61].

У цій статті чітко вказано, що внутрішнє переконання суддів не може бути довільним, необґрунтованим. Внутрішнє переконання суддів — це не враження суддів в оцінці кожного доказу або при вирішенні головного питання — питання про винність або невинність підсудного. Воно є розумною впевненістю в правильності тих висновків, до яких прийшов суд, — внутрішнє переконання суду повинне бути розумним, таким, що витікає з матеріалів судового розгляду, всієї кримінальної справи.

Суддівське переконання позбавлене будь-якої ірраціональності, це не інтуїція і не несвідоме відчуття, а тверда та обґрунтована впевненість суддів у винності або невинності обвинуваченого, заснована на тому, що саме цей висновок — і тільки він — слідує з обставин справи, а всі інші можливі рішення справи відкинуті як такі, що суперечать обставинами справи і не відповідають дійсності.

При добросовісному виконанні судом вимог закону про всебічне дослідження справи полегшується і складання добре вмотивованого вироку. Таким чином, належне мотивування вироку є не тільки зовнішнім вираженням його законності і обґрунтованості, але й практичним методом забезпечення його істинності, а також найважливішим методом самоконтролю суддів, підвищення якості судових вироків і поліпшення судової діяльності.

У мотивувальній частині виправдувального вироку умовно можна виділити три розділи:

1) виклад сутності обвинувачення, за яким після попереднього розгляду (глава 23 КПК України) справа була призначена до судового розгляду;

2) аналіз доказів і мотивування висновку суду про невинність підсудного;

3) мотивування окремих прийнятих судом рішень.

У такій послідовності вони звичайно і викладаються у вироку.

1. Виклад сутності обвинувачення, за яким після попереднього розгляду (глава 23 КПК України) справа була призначена до судового розгляду, повинен включати відомості про місце, час і спосіб здійснення злочину, характер провини підсудного, мотиви, цілі і наслідки злочинних дій відповідно до того, як це зазначено в постанові про притягнення як обвинуваченого.