Кваліфікація повторності злочинів
- Автор: Устрицька Наталія Ігорівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Львівський державний університет внутрішніх справ
- ISBN: 978-617-511-136-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Кваліфікація повторності злочинів». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів і курсантів юридичних факультетів і закладів освіти юридичного профілю, а також практичних працівників правоохоронних органів.
Втрата злочином свого кримінально-правового значення як елемента повторності в передбачених ч. 4 ст. 32 КК України випадках є похідною від припинення кримінально-правових відносин між державою та особою з приводу вчиненого нею злочину. Припинення таких відносин означає, що факт вчинення особою злочину не повинен породжувати жодних негативних кримінально-правових наслідків для неї, чи розглядатись як елемент повторності.
Юридична природа рішення, за яким сплив строк давності кримінального переслідування розриває реальний зв'язок між окремими епізодами кримінальної діяльності. Відповідно, між першим і наступним злочином мають минути такі строки, які не анулюють юридичного значення попередніх суспільно небезпечних посягань.
З’ясування питання спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, погашення або зняття судимості має не тільки теоретичне, а й практичне значення.
Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності в теорії кримінального права розуміють встановлений законом період часу по спливу якого з моменту вчинення злочину за наявності передбачених законом умов визнається непотрібним притягнення особи до кримінальної відповідальності[145].
Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпеки вчиненого злочину внаслідок спливу значного проміжку часу. Я. М. Брайнін вважає, що підставою давності є втрата суспільної небезпеки особи, яка вчинила злочин[146]. М. С. Таганцев обгрунтовав існування давності притягнення до кримінальної відповідальності, з одного боку, непотрібністю й безцільністю призначення в таких випадках покарання, а з іншого — процесуальними труднощами відновлення подій минулого[147].
Сплив строку давності означає, що раніше вчинений злочин юридично ніби не існує, його правові наслідки вичерпані. З юридичного погляду повторність означає вчинення двох або більше злочинів, тоді як після спливу строків давності по одному з них не має такої множинності суспільно небезпечних діянь, яка необхідна для повторності злочинів.
Щоб правильно зрозуміти питання про те, чому випадки вчинення злочину особою, яка має судимість за раніше вчинений злочин, утворюють повторність, а при погашенні чи знятті судимості виключається можливість розглядати знову вчинений злочин як повторний, необхідно з’ясувати поняття і сутність судимості у кримінальному праві. У кримінально-правовій літературі існує декілька визначень поняття судимості. Судимість — це правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження її за вчинений злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і триває визначений законом термін, спричиняючи несприятливі для засудженого кримінально-правові наслідки[148]. Судимість — це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість[149].
Передумовою виникнення судимості є вчинення особою діяння, що містить склад злочину, передбачений КК України. Судимість пов’язана із вчиненням конкретного злочину і засудженням за нього. Закінчується судимість її погашенням чи зняттям.
Як зауважив В. В. Голіна, кримінальне право виконує свої завдання (ч. 1 ст. 1 КК України) характерним для нього способом, у тому числі конструюючи підвищену кримінальну відповідальність за допомогою судимості[150]. Одним із кримінально-правових наслідків судимості є те, що вона може бути врахована при кваліфікації вчиненого злочину чи при призначенні за нього покарання[151]. Зокрема, повторність злочинів, рецидив злочинів, має місце тільки за наявності судимості за раніше вчинений злочин і лише за цієї умови вчинене особою утворює кваліфікований склад відповідного злочину (наприклад: ч. 3 ст. 109; ч. 2 ст. 110; п. 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 127; ч. 2 ст. 133; ч. 2 ст. 164; ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 296 КК України).
Що ж до впливу судимості на повторність, то тут однозначності немає. Деякі вчені вважають, що не у всіх випадках зняття чи погашення судимості має значення для застосування положення кримінального закону про повторність злочинів. С. Бородін писав, що вбивство може кваліфікуватися як повторне, незалежно від того, погашено чи знято судимість за попереднє вбивство[152]. В. О. Владіміров вважає, що зняття чи погашення судимості за перший злочин може мати значення в тих випадках, коли повторність законом пов’язана із судимістю, і не матиме значення, коли у законі говориться про повторність вчинення злочину, незалежно від судимості за нього[153].
145
Дурманов Н. Д. Давность и погашение судимости / Н. Д. Дурманов. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. — С. 5.
146
Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. — М.: Юридическая литература, 1963. — С. 258.
147
Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая: в 2 т. / Н. С. Таганцев. — М.: Наука, 1994. — Т. 1. — С. 341.
148
Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / за ред. М. І. Мельника, В. А. Климента. — К.: Юридична думка, 2004. — С. 295.
149
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2003. — С. 201.
150
Голіна В. В. Судимість / В. В. Голіна. — Харків: Харків юридичний, 2006. — С. 74.
151
Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 9–11.
152
Бородин С. В. Квалификация преступлений против жизни / С. В. Бородин. — М.: Юрид. лит., 1977. — С. 75.
153
Владимиров В. А. Преступления против личной собственности граждан по уголовному законодательству союзных республик / В. А. Владимиров // Советское государство и право. — 1962. — № 8. — С. 73.