Бігун у Лабіринті
- Автор: Дэшнер Джеймс
- Серия: the maze runner #1
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-923-044-7
- Переводчик: Наталя Вишневська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бігун у Лабіринті». Краткое содержание книги:
— Виводьте його! — скомандував Альбі, аж Томаса здригнувся й вийшов із задуми.
Томас опустив руки, повернувся і пошукав очима Бена, занепокоєно думаючи, як поведеться знавіснілий хлопець, коли його побачить.
З дальнього краю Домівки показалися троє міцних парубків, які буквально волочили Бена по землі — той відмовлявся йти самостійно. Одяг на хлопцеві був такий подертий, що ледь тримався, а голову й обличчя затуляла груба, мокра від крові пов’язка. Він був схожий на мерця — таким самим Томас бачив його востаннє на цвинтарі. За винятком однієї деталі: тепер його очі були розплющені та повні страху.
— Ньюте, — сказав Альбі дуже тихо. І коли б Томас не стояв за декілька футів од нього, він не розчув би слів. — Неси Жердину.
Вочевидь, Ньют чекав цього наказу, тому кивнув, уже прямуючи до невеликого сараю з садовим реманентом, що стояв на Городі.
Томас знову перевів погляд на Бена і його конвоїрів. Неборака не намагався чинити опір, дозволяючи волочити себе по запорошених кам’яних блоках. Порівнявшись із натовпом, конвоїри поставили Бена престо поперед Альбі, і бранець лише безвольно звісив голову, не наважуючись дивитися присутнім в очі.
— Ти сам винен, Бене, — кинув Альбі, похитавши головою, і подивився на сарай, до якого пішов Ньют.
Томас простежив за його поглядом: Ньют саме вийшов з перекошеного дверного отвору з кількома алюмінієвими трубами в руках і став з’єднувати їх в одну жердину завдовжки двадцять футів. По завершенні він закріпив на одному з кінців якийсь дивний предмет і поніс готову конструкцію до зібрання. У Томаса сироти побігли по спині, коли долинув страшний скрегіт, з яким труба волочилася по камінню.
Томас був нажаханий усіма приготуваннями і чомусь ніяк не міг позбутися відчуття відповідальності за те, що сталося, хоч і розумів, що нічим не спровокував Бена. Попри це, Томас хвилювався. Що він зробив не так? Відповіді не було, але докори сумління однаково отруювали йому кров, як хвороба.
Нарешті Ньют підійшов до Альбі й передав тому один кінець жердини. Тільки тепер Томас зміг роздивитися дивний предмет, що його Ньют прикріпив до протилежного кінця: до залізної труби була прибита петля з грубої шкіри. Велика защіпка у вигляді кнопки вказувала на те, що петля могла відкриватися і закриватися. Призначення механізму стало очевидним.
Це був нашийник.
Розділ 14
Томас спостерігав, як Альбі розстебнув нашийник і надів його на шию Бену; коли шкіряна петля з гучним виляском зімкнулася, Бен підвів голову. Погляд йому застилали сльози, а з носа звисали шмарклі. Глейдери мовчки дивилися на нього.
— Альбі, будь ласка, — почав благати Бен таким жалісливим голосом, що Томас засумнівався, а чи той це хлопець, який добу тому спробував перерізати йому горлянку. — Присягаюсь, у мене якесь божевілля було через Переміну. Я не хотів його вбивати — просто здурів на хвильку. Будь ласка, Альбі. Будь ласка!
Кожне слово, що злітало з уст хлопця, для Томаса було як удар кулаком у живіт; він дедалі більше почувався винним.
Альбі не пошанував Бена відповіддю. Натомість смикнув за нашийник, щоб упевнитися, що той закріплений як слід і на жердині, і на Беновій шиї. Потім пройшовся вздовж жердини, відірвавши її від землі і провівши долонею по всій довжині. Коли досяг кінця, міцно обхопив жердину і розвернувся до натовпу. Очі Альбі були налиті кров’ю, він важко дихав, а обличчя спотворила злюща гримаса, — раптом він видався Томасові уособленням зла.
На протилежному кінці жердини була зовсім інша картина: тремтить і плаче Бен з грубо вирізаною петлею зі старої шкіри на блідій худій шиї, прикутий до довгої двадцятифутової жердини. Навіть звідти, де стояв Томас, вона здавалася дуже міцною. Коли вона і прогиналася в центрі, то трішки.
Альбі заговорив гучним, майже урочистим голосом, не звертаючись ні до кого конкретно й водночас до всіх одразу.
— Бене Будівельнику, тебе засуджено до Вигнання за спробу вбивства Томаса Новачка. Наглядачі висловилися, і їхнє рішення остаточне. Ти полишаєш нашу громаду. Назавжди, — він довший час помовчав. — Наглядачі, займіть місця біля Жердини вигнання.
Томас зненавидів Альбі за те, що той публічно пов’язав його ім’я з вигнанням Бена. Відчувати власну відповідальність було нестерпно. І тепер, знову опинившись у центрі уваги, Томас ризикував отримати на свою адресу нову порцію підозр. Відчуття провини трансформувалося в злість і бажання звинуватити когось іншого. Найдужче йому хотілося, щоб Бен нарешті зник і все якнайскоріше закінчилося.