Помста професора Моріарті

Джек-Стрибунець навіть не глянув у бік Ембера, але пісня стала йому сигналом іти за будь-ким, хто надміру зацікавиться Ембером.

Омнібуса не було видно, і, вирішивши пройти трохи пішки, Ембер уже через п'ять хвилин відчув, що за ним хтось стежить. Він двічі раптово зупинявсь у безлюдних провулках, а відлуння чужої ходи якусь частку секунди ще чулося. Затримавшись на розі, Ембер угледів у кінці провулку постать. «Час примусити його побігати», — подумав Ембер і почав заплутувати сліди, то ховаючись у сутіні, то швидко переходячи з одного боку вулиці на другий, і все ж відірватися від переслідувача йому не щастило. Так тривало з півгодини, майже до Гакні-Роуд. Ембер знав, що Джек, відкинувши милиці, тінню скрадається за переслідувачем, але Емберові, заінтригованому й трохи занепокоєному, цього було мало.

Дійшовши до вузького безлюдного провулку, що кроків через триста виходив на Долстон-Лейн, він зупинився. На півдорозі кидав розсіяне світло маленький ліхтар. Ембер мить постояв, і подавсь провулком у бік Долстон-Лейн. Гучний стукіт його черевиків по бруківці відлунював від темних стін обабіч. Проминувши ліхтар, Ембер увійшов у темряву, пройшов трохи в напрямку головної вулиці, потім повернув і тихо пішов назад, дослухаючись до кроків, що швидко наближалися.

Маленький на зріст Ембер не вдався фізично дужим, зате був надзвичайно хитрий. Намацавши в кишені мідного кастета, з яким ніколи не розлучався, він причаївсь у густій сутіні біля стіни, і, коли підбіг, важкою сапаючи, переслідувач, Ембер підставив йому ногу.

Глухо лайнувшись, чоловік упав. Ембер, швидко виступивши з сутіні, вдарив його ногою, а коли той повернув до нього біле в напівтемряві обличчя — вдарив кастетом. Чоловік обм'як.

Ембер підвів голову й тихенько свиснув. У провулку з'явився Джек-Стрибунець.

— Сюди! — покликав Ембер, перевертаючи ногою чоловіка, щоб на його обличчя впало світло ліхтаря. Ним виявився готельний злодій Еванс, нечемно відправлений у царство нетями.