Пісня Алабами

Я сказала, що хочу повернутися додому і взятися до танців. Професор Клод відказав: «Повертайтеся, дитинко, я вас не тримаю, і постарайтеся відпочити». За тиждень по тому в мене сталася нервова криза, коли я застала в кімнаті Льюїса зі Скоттом, — але де? В апартаментах по вулиці Перголезе? На вулиці Тільзіт? У готелі «Король Георг»? — і мені знову кололи морфій. Три впорскування, аж доки я заспокоїлася. Професор Клод вважав, що я покинула Мальмезон усупереч його рекомендаціям. Що я втекла. І, звісно ж, Скотт йому повірив.

Той нескінченний шлях до Швейцарії. Мертве мовчання в авто. Мій шваґер Ньюмен тут, він приїхав із Брюсселя, щоб переконати мене знову повернутися до того притулку для божевільних. Часом мені здається, ніби тут-таки, на задньому сидінні авто, сидить і моя сестра Розалінда. Он у темряві сяє її усмішка. Її єдине око приязно підморгує, намагаючись заспокоїти мене. Я порвала світлину Любові, яку носила із собою чотири роки. Викинула свою балетну спідничку й валізу, де повнісінько балетних черевичків. Ох і накоїла я їй лиха, з'явившись якось напідпитку до студії, де почала всіх обзивати. Любов благала мене: «Тебе запрошують прима-балериною у „Фолі-Бержер“[21]. Ти не можеш відмовитися, не можеш покинути це все зараз». «Фолі-Бержер»! У моєму божевіллі ні буколічного нема нічого, ні чарівного. Знаю, що я змарнувала свої сили, виклалася до останку, не сягнувши досконалості, і що це тіло ось-ось відмовить мені. Я геть знесилена. Але танці — це все, що в мене є на цьому світі.