Ганнібал

Він замахнувся осколком тарілки з вигнутим, мов мотика, гострим краєм і зробив крок до Старлінг, ступивши обома ногами в калюжу, скорчивши обличчя, хапаючи вільною рукою простір між собою і Старлінг.

Спиною вона відчула тверду поверхню шаф.

— І ТИ ПІДЕШ З ІСУСОМ… ЯК БУДЕШ МОЛОДЦОМ, — промовила Старлінг голосно й чітко, мов гукала до нього з далини.

— Угу, — спокійно мовив Семмі й зупинився.

Старлінг порилася в сумочці, знайшла шоколадний батончик.

— Семмі, у мене є «снікерс». Любиш «снікерс»?

Він нічого не відповів.

Вона поклала «снікерс» на коричневу папку й простягнула її до Семмі так само, як він простягав свою тарілку.

Він зробив перший укус, навіть не знявши обгортки, потім виплюнув папір і знову вкусив, з’ївши півбатончика за одним разом.

— Семмі, тут іще хтось був?

Він проігнорував питання, поклав решту батончика на тарілку й зник за купою матраців у своїй старій камері.

— А це що, блін, таке? — спитав жіночий голос. — Дякую, Семмі.

— Хто ви? — гукнула Старлінг.

— Не ваше собаче діло.

— Ви живете тут із Семмі?

— Та ні. Прийшла на побачення. Ви не могли б нас залишити наодинці?

— Так. Відповідайте на мої питання. Ви тут давно?

— Два тижні.

— Тут іще хтось був?

— Якісь бездомні, Семмі їх вигнав.

— Семмі вас захищає?

— Полізь до мене — дізнаєшся. Я ще добре ходжу. Я дістаю харчі, а він має безпечне місце, де їх можна з’їсти. Багато хто має таку домовленість.

— Хтось із вас бере участь у якійсь соціальній програмі? Не хочете туди потрапити? Я можу допомогти.

— Він уже це пройшов. Виходиш у світ, крутишся, як шмат лайна, а тоді повертаєшся до знайомих місць. Що ви шукаєте? Чого вам треба?

— Деякі лікарняні справи.

— Якщо їх тут нема, то хтось украв — щоб до цього дійти, великого розуму не треба.

— Семмі? — покликала Старлінг. — Семмі?

Семмі не відповів.

— Він спить, — відповіла його подруга.

— Якщо я лишу тут трохи грошей, ви купите собі поїсти? — спитала Старлінг.

— Ні, я куплю випивку. Їжу можна знайти. А випивку не знайдеш. Дивіться, щоб вам у зад двері не стукнули, як будете виходити.

— Я покладу гроші на стіл, — сказала Старлінг.

Їй хотілося бігти, вона згадала, як виходила від доктора Лектера, згадала, як обхопила себе руками, коли йшла до острова спокою, де колись був пункт санітара Барні.

У світлі, що падало від сходового майданчика, Старлінг дістала з гаманця двадцятидоларову банкноту. Поклала гроші на пошарпаний, покинутий стіл Барні й притиснула порожньою винною пляшкою. Розгорнула пластиковий пакет із магазину та поклала туди обгортку від справи доктора Лектера, де тепер лежали документи Міґґса, і порожню папку самого Міґґса.