Відкрите суспільство та його вороги

Зовсім інша картина буде, якщо ми звернемося до законів типу (б), тобто до нормативних законів. Нормативний закон, чи то у формі юридичного декрету, або ж моральної заповіді, може бути запроваджений в життя людиною. Він також може змінюватися. Його, очевидно, можна охарактеризувати як добрий чи поганий, правильний чи помилковий, прийнятний чи неприйнятний; але тільки у метафоричному значенні слова його можна назвати «істинним» чи «хибним», оскільки він не описує факт, а визначає напрямки нашої поведінки. Якщо в ньому є якийсь зміст чи значення, то його можна порушити; а якщо його не можна порушити, тоді такий закон є поверхневим і не має значення. «Не витрачати грошей більше, ніж маєш» — це істотний нормативний закон; він може мати значення як моральна чи юридична норма і тим більше необхідний, що його часто порушують. «Не бери з гаманця грошей більше, ніж там є» — таке формулювання теж можна було б назвати нормативним законом, але ніхто не буде розглядати його як істотну складову моральної чи юридичної системи, оскільки його неможливо порушити. Якщо істотного нормативного закону дотримують, то лише завдяки контролю з боку людини, завдяки людським вчинкам і рішенням. Як правило, цьому послуговують рішення запровадити санкції — покарати чи ізолювати тих, хто порушує закон.

Я згоден з численними мислителями, а надто з багатьма соціологами, що відмінність між законами в розумінні (а), тобто твердженнями, що описують закономірності у природі, і законами в розумінні (б), тобто такими нормами, як заборони чи заповіді, є основоположною, і що ці два різновиди закону мають спільну лише назву. Але такий погляд в жодному разі не е загальноприйнятим; навпаки, багато науковців вважають, що ці норми — заборони і заповіді — є природними в тому розумінні, що вони встановлені у відповідності до природних законів у значенні (а). Вони твердять, приміром, що певні юридичні норми відповідають людській природі, а відтак психологічним природним законам у значенні (а), тоді як інші юридичні норми можуть суперечити людській натурі; далі вони додають, що ті норми, відповідність яких людській натурі можна довести, по суті, мало чим відрізняються від природних законів у значенні (а). Інші твердять, що природні закони у значенні (а) насправді є дуже подібними до нормативних законів, оскільки їх закладено волею чи рішенням Творця всесвіту — погляд, який, безперечно, лежить поза межами використання первісного нормативного слова «закон» стосовно законів типу (а). Можливо, варто проаналізувати всі ці погляди. Але для того, щоб розглядати їх, насамперед слід розмежувати закони у значенні (а) і закони у значенні (б), щоб не вносити плутанину недосконалою термінологією. Отже, ми будемо вживати термін «природні закони» виключно для законів типу (а), і відмовимося застосовувати цей термін до будь-яких норм, що претендують, в тому чи іншому смислі, на назву «природних». Плутанина зовсім не обов'язкова, оскільки ми можемо з легкістю говорити про «природні права та обов'язки» чи про «природні норми», коли захочемо наголосити на «природному» характері законів типу (б).