Сон кельта
- Автор: Варгас Льоса Марио
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сон кельта». Краткое содержание книги:
В основу сюжету покладено реальну історію легендарного борця за незалежність Ірландії Роджера Кейсмента. Колишній британський консул, якому надали широкої популярності звіти про лиходійства, що чиняться колонізаторами в Конго і Амазонії, був страчений за заклики до заколоту проти панування Британської імперії. Останні свої дні Кейсмент провів у камері у повній ізоляції, зраджений друзями та соратниками, обуреними його змовою з німцями і гомосексуальними зв’язками, про які стало відомо з його щоденника — чи то справжнього, чи то сфальсифікованого.
2010 року у видавництві «Фоліо» вийшов роман Льоси «Витівки кепського дівчиська».
Роман «Сон кельта» українською друкується вперше.
Коли другого дня вони продовжили свою подорож, то стали розминатися з пароплавами та човнами, які перевозили кошики з каучуком і спускалися по річці Конго до Леопольдвіля. Це видовище супроводжувало їх протягом усієї решти іґодорожі, як і стовпи телеграфних ліній, що будувалися й виринали на березі з густих хащів, та дахи сіл, із яких, побачивши їхнє наближення, жителі розбігалися, ховаючись у лісі. Надалі, якщо Роджер хотів опитати тубільців якогось села, він спочатку посилав туди перекладача, який пояснював аборигенам, що британський консул їде сам-один, без жодного бельгійського офіцера або чиновника, щоб розпитати про їхні проблеми й про те, чого вони потребують.
На третій день подорожі, в Болобо, де також була місія Баптистського товариства місіонерів, він натрапив на першу несподіванку з тих, які на нього чекали. У групі баптистівмісіонерів, хто найбільше вразив його своєю енергією, інтелігентністю та симпатичністю, була докторка Ділі де Гайлес.
Висока, невтомна, аскетична, балакуча, вона прожила в Конго вже чотирнадцять років, розмовляла кількома тубільними мовами й керувала шпиталем для аборигенів, з великою відданістю й ефективністю. Її заклад був визнаний офіційно. Поки вони оглядали гамаки, ліжка й мати, на яких лежали хворі, Роджер ненароком запитав у неї, чому тут лежить стільки людей із ранами на сідницях, ногах і плечах. Міс Гайлес подивилася на нього поблажливим поглядом.
— Це жертви пошесті, яка називається канчук, пане консул. Жертви звіра, кривавішого й небезпечнішого, аніж лев або кобра. Хіба в Бомі й Матаді канчуків немає?
— Їх застосовують не так щедро, як тут.
Докторка Гайлес, певно, в молодості мала руде волосся, але з роками в ньому ставало все більше сивини, й тепер лише кілька золотих пасом вибивалися з-під хустки, якою вона накривала голову. Сонце припалило її худе обличчя, шию й руки, але зелені очі залишилися молодими й жвавими, з непереможною вірою, що пульсувала в них.
— А якщо ви запитаєте, чому в стількох конголезців забинтовані руки та статеві органи, то я теж можу вам це пояснити, — з викликом у голосі додала Лілі де Гайлес; — Тому що солдати Поліційної сили повідрізали їм пальці на руках і члени або розтовкли їх ударами мачете. Не забудьте написати про це у своєму звіті. Про це в Європі не мають звичаю повідомляти, коли говорять про Конго.
У той день, після того як він протягом кількох годин розмовляв із пораненими та хворими шпиталю в Болобо, Роджер не зміг вечеряти. Він не сів за один стіл із пасторами місії, зокрема й з докторкою Гайлес, які засмажили курку на його честь. Попросив пробачення, сказавши, що почуває себе зле. Він був переконаний, що коли візьме в рота бодай найменший шматочок, то виблює його на своїх гостинних господарів.
— Якщо від побаченого у вас розладнання, то вам не варто зустрічатися з капітаном Масаром, — порадив йому керівник місії. — Щоб його вислухати, треба мати надзвичайно міцний шлунок.
— Саме для цього я прибув у Середнє Конго, панове.
Капітан П’єр Масар із Поліційної сили служив не в Болобо, а в Мбонґо, де стояв гарнізон і був табір тренування для африканців, що мали стати солдатами корпусу, якому було доручено зберігати порядок і безпеку. Він відбував інспекційну подорож і звелів напнути для себе невеличкого намета поблизу від місії. Пастори запросили його поговорити з британським консулом, застерігши Роджера, що капітан відомий своїм запальним характером. Тубільці прозвали його Малу Малу й серед моторошних подвигів, які приписували йому, розповідали про випадок, коли він убив трьох неслухняних африканців однією кулею, поставивши їх одного за одним. Тому було б необачністю дратувати його, бо від нього можна було чекати чого завгодно.