Майстер реліквій
- Автор: Бакли Кристофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Ранок: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3947-0
- Переводчик: Яна Сєрая
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Майстер реліквій». Краткое содержание книги:
— А як ти збираєшся пояснити Агнес, звідки взялися ці гроші?
Дюрер насупився.
— Ще навіть не думав про це.
— Купи їй щось гарне.
— Літаючу мітлу!
— Аха-ха-ха!
— Краще намисто. Бачиш? Я про все дбаю.
— До біса намисто. Я скажу їй, що імператор нарешті заплатив мені за Аахенський вівтар.
— Це ти написав Аахенський вівтар? Я вважав, що його зробив той, як його…
— Так, він самий. Але вона не зрозуміє.
— Аха-ха-ха!
— Як смішно, Нарсе. Все це дуже смішно. Навіть я сміюся. А я ж з того села, де ні в кого нема почуття гумору. Ось тобі ще трохи горілки!
Дісмас почав лити на стіл, повністю оминаючи чарку Дюрера.
— Дивись, що ти наробив, — зауважив Дюрер.
Потім вмочив указівного пальця у калюжу спиртного й почав малювати на столі.
— Нова техніка. Боже, який же я різнобічний талант!
— Що ти малюєш? Почекай, здається, я знаю. Автопортрет! Точно — вилитий ти. Такий самий вологий погляд.
— Тобі бракує естетичних почуттів. Але чого можна чекати від швейцарського селюка? Хіба ти не бачиш? Це ж портрет Альбрехта! Він плаче!
— Аха-ха-ха!
Дюрер гикнув.
— Це після того, як він дізнається, що плащаниця, за яку він заплатив п'ятсот п'ятдесят дукатів, — підробка. Подивися, як він ридає! Та й хрін із ним. Тепер у нього є Дюрер, який краще, ніж будь-яка справжня плащаниця.
Дюрер нахилився над розмазаною калюжкою і звернувся до неї:
— Чи ви щасливі зараз, дурний архієпископе?
Дісмас сказав:
— А якщо він дізнається, що це підробка?
— Я просто намагаюся жартувати. А ти не розумієш. Одному з нас треба ще випити. Думаю, тобі. Чи, може, мені, не впевнений.
Дюрер поліз у кишеню, витяг жменю дукатів і почав складати їх в акуратні стовпчики.
— Мої явно кращі за твої. Бо ж я художник. Дивись, як виблискують при свічках! Оце справжня краса. Ти слухаєш? Чи замріявся про корів на схилах Альпів? Який же ти філістер, Дісмасе. Але добрий філістер.
Він повернувся до дукатів.
— Я їх намалюю. І назву гравюру «Файне життя з дукатами Альбрехта».
— Аха-ха-ха!
— Почекай. Я щось придумав, — сказав Дісмас. — Ти можеш намалювати свій портрет на кожній монеті. І тоді в тебе буде справді багато автопортретів!
— Перекажи мені ще раз, що він казав стосовно ціни.
Дісмас зімітував голос Альбрехта:
— «Повинен зауважити, Дісмасе, що це приголомшлива сума».
— Аха-ха-ха!
— Знаєш, про що я дізнався, коли ти поїхав до Майнца? Альбрехт, виявляється, отримує хабарі. Від імператора.
— Хабарі? За що?
— Максиміліан вмирає. Він хоче посадити на трон свого онука Карла, короля Іспанії. Тому на останні гроші він підкуповує виборців проголосувати за нього. Якби я довідався про це до того, як ти поїхав, ми могли б просити тисячу. Дві тисячі…
— Заспокойся, чоловіче. Ми отримали п'ятсот п'ятдесят.
— Усе прогнило, — заявив Дюрер, раптово похмурнівши. — Всюди корупція і занепад. Ми живемо в часи занепаду.
— Перш ніж підносити себе над іншими, краще подумай. Ми щойно обдурили наймогутнішого архієпископа Німеччини на п'ятсот п'ятдесят дукатів. Тепер ти можеш продовжувати віщати про те, які погані часи настали.
— Ну…
— Не все прогнило. Фрідріх не прогнив. Маю тост — за Фрідріха Саксонського! Знаєш, я таки змусив Альбрехта випити за нього.
— Аха-ха-ха!
— Бачив би ти його обличчя! Я думав, що він… От дідько! Спалатин.
Секретар Фрідріха стояв біля дверей таверни. Озирнувся, помітив Дісмаса і попрямував до їхнього столика.
— Оце так! — мило посміхаючись, вимовив Спалатин, наблизившись. Картина насправді була виразною: двоє п'яних друзів, перед обома — стовпчики блискучих дукатів. — Я бачу, ви щось святкуєте.
— Так, — сказав Дісмас, миттю протверезівши.
— Ми… Я… Я втратив усі свої гроші через того шахрая Бернарда.
Спалатин кивнув зі співчуттям.
— Так. Мені було шкода це почути.
Дісмас указав на монети.
— От, я й винайняв адвоката. Тямущого хлопця. І… він примудрився повернути мені дещо. Не все. Юристи дорогі. Але воно того варте. Як бачите.
— Я радий. Ваш дядько питав про вас.
— Ми щойно випили за нього. Я збираюсь його провідати.
— Сталося дещо досить дивне, — сказав Спалатин. — Минулого тижня.
— Тобто?
— До замку прибув кур'єр. Він сказав, що у нього термінове послання від майстра Дісмаса з Нюрнберга. Але коли листа відкрили, він виявився порожнім. Пустота. Нічого. Це було від вас?