Ми — це наш мозок
- Автор: Свааб Дик
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Биология
Электронная книга - «Ми — це наш мозок». Краткое содержание книги:
Сексуальна поведінка фруктової мушки Drosophila melanogaster відбувається за складним стереотипним взірцем, різним для самців та самиць. Самці з мутацією неплідності стають бісексуальними. Ще тридцять років тому опублікували статтю про фруктових мушок, які через генетичний фактор у хромосомі 2 ставали лесбійками. Я плекав надію, що мутовані гени, які визначали гомосексуальну поведінку дрозофіли, можуть підказати, які саме генетичні чинники беруть участь у розвитку гомосексуальної поведінки людей. Але у Стенфорді, де я тоді працював запрошеним професором, така тема не мала б успіху.
Франс де Вааль вважає, що у тваринному світі дуже рідко буває або зовсім не зустрічається така виняткова схильність до сексуальних партнерів тієї ж статі, як у людей. А я бачу цілком іншу картину. Енн Перкінс (Anne Perkins) відкрила в Монтані, США, що десять відсотків баранів, призначених для розмноження, взагалі не вилазять на овець. Їх називають «лінивими». Та на пасовиську виявилося, що вони зовсім не такі, а охоче вискакують на інших баранів. Деякі барани навіть почергово лізли один на іншого. Перкінс відкрила хімічні особливості в гіпоталамусі цих баранів, які вказують на змінену взаємодію між гормонами і мозковими клітинами. У гіпоталамусі цих гомосексуальних баранів знайшли структурні відмінності, що відповідають тим, які наші науковці виявили в людини. Поза сумнівом, гомосексуальніть є одним із варіантів природи.
Тема: нові техніки в сфері фалопластики.
Шукаю хірурга.
P. S. Віддам перевагу необрізаному неофалосу.
Шукаю за кордоном, оскільки в Європі необрізаний пеніс
природного вигляду зустрічається частіше, ніж у США.
З листа до автора від американського
транссексуала Ж→Ч
Транссексуали переконані, що вони народилися в тілі іншої статі, і зробили б багато, а іноді й усе, щоб змінити стать. Така зміна відбувається поступово: спочатку постраждалий вживається в соціальну роль іншої статі та весь цей час приймає гормони. Потім він проходить через ряд операцій з високою імовірністю ускладнень, хоча згодом тільки 0,4 відсотка транссексуалів шкодують, що зробили їх. Ендокринолог і фармаколог доктор Отто М. де Вааль (Otto M. de Vaal) одним із перших перейнявся проблемами транссексуалів. З 1965 року він надавав їм в Амстердамі безкоштовну допомогу, оскільки вважав, що його доходи як доцента Амстердамського Університету достатньо високі, щоб допомагати безоплатно. Згодом піонером у цій сфері стала гендерна команда медичного центру Амстердамського вільного університету (VU medisch centrum, VUmc), яка спочатку працювала під керівництвом першопрохідця професора Луїса Гоорена (Louis Gooren), а сьогодні її очолює професор Пеґґі Коген-Кеттеніс (Peggy Cohen-Kettenis). І це символічно, оскільки в П’ятій Книзі Мойсея 22:5 сказано: «Жінка нехай не вдягається, як чоловік, а чоловік нехай не зодягається в жіноче вбрання; бо огидний перед Господом, Богом твоїм, кожен, хто таке робить», — а VUmc має протестантську спрямованість. Тут з 1975 року 3500 людей пройшли через зміну статі. Я вперше зіткнувся з цією темою в шістдесяті роки, будучи студентом медицини, коли Кун фан Емде Боас, професор-сексолог і друг мого батька, зайшов до аудиторії відділення пологової допомоги та гінекології у супроводі бородатого чоловіка. Представлення чоловіка — це не зовсім те, чого очікують у цьому відділенні. Але цей був генетичною жінкою, транссексуалом із жінки в чоловіка Ж→Ч. Мене це дуже вразило і змусило замислитися про механізми, які лежать в основі цього явища.