Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Вогонь до вогню
Вогонь до вогню - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вогонь до вогню

Электронная книга - «Вогонь до вогню». Краткое содержание книги:

Чи хочете ви стати справжнім лицарем?
Колись Європа мала свої канони, зразки, ідеали, ба навіть рецепти для справжнього лицаря. Так то ж Європа — скажете ви. І будете неправі. Тому що усі ці правила не впали з неба, а були вироблені такими самими людьми, як ми з вами. Адже нашим предкам доводилося битися з ворогами, які не знали законів, окрім закону зради, не відали канонів, які б не вимагали поживи, не приймали ідеалу, вищого над власну шкіру…
Ось саме у такий час молодому лицареві Боброку довелося стати володарем. Та ще й напередодні великої війни, коли мирне співіснування племен балансувало на тонесенькій павутинці. Якщо ви прочитали першу частину трилогії «Двобій з тінню», на вас чекає продовження пригод у знайомому вже світі Давньої Русі, якщо ж ні, то знайомство з відчайдушними хлопцями Сашком, Тимком та Зейнулою гарантує вам занурення у захопливий вир пригод, битв та військових хитрощів. Спробуйте вижити і перемогти разом із друзями!
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 61
Перейти на страницу:

Останні слова Хаджибей вимовляв, міряючи широкими кроками відстань між стінами шатра. Схоже, він ледь стримувався, аби не перейти на крик. Несподівано Хаджибей засміявся і різко повернувся до Боброка.

— У вас, урусів, є прислів’я, про яке колись мені говорив мій брат, подільський хан Солтан: «Посади свиню за стіл, то вона і ноги — на стіл». Є у вас таке прислів’я чи ні?

— Є, світлий хане.

— То передай своєму князеві, що це прислів’я саме про нього. А тепер основне. З часів засновника нашої Орди, Ногая, київські князі справно возили ясир до Ачи-кале чи куди їм вкажуть. Але вже три роки, як вони цього не роблять.

— Дозволь сказати, світлий хане, що той товар, який ми привезли…

Хаджибей рубонув рукою повітря.

— То не ясир. То… кістка, яку ви кидаєте мені та моїм братам, аби відчепилися, — схоже, лють знову охопила Хаджибея. Вже не стримуючись, він закричав: — Десята частка — ось ваш ясир! Десята корова, десята вівця, десята міра зерна — оце ви повинні везти, а не гнилі шкурки! І не київському самозванцеві вибирати, з ким торгувати і куди везти товари! Це вибираємо ми, Орда це вибирає, тобі зрозуміло?

— Зрозуміло, світлий хане, — схилив голову Боброк. Не стільки тому, аби підкреслити свою слухняність, скільки тому, аби приховати задоволену усмішку. Схоже, наказ великого князя близький до виконання. От тільки з його власною головою ще не все ясно, бо треба довести очаківського хана до кипіння. — Проте дозволь зауважити, що при розмові з київським князем виникла така думка: коли не вдасться домовитися з ханом очаківським щодо торгівлі, то доведеться це робити з Мамаєм…

Як не дивно, ці слова не викликали вибуху ханського гніву. Навпаки — Хаджибей, здається, заспокоївся.

— Ти кажеш, що думка ця виникла при розмові з київським князем. Отже, це не його особиста думка?

— Так. Але, гадаю, що після твоїх слів, які я постараюсь передати якомога точніше, ця думка може стати і його особистою.

Хаджибей випростався.

— А ти смілива людина, княже, — проказав він невизначеним голосом. — Дуже смілива. Я б навіть сказав, що безоглядно смілива. Схоже, твоя улюблена гра — це гра з вогнем. А чи не думаєш ти, що твої останні слова звучать, як погроза?

— Я і гадки про це не мав, світлий хане, — відказав Боброк і, щоб Хаджибей не бачив виразу його очей, знову схилив голову. — Тож прошу вибачення, коли ти мої слова зрозумів саме так. Адже я воїн і в словесних хитрощах не розбираюся.

— Воїн, кажеш, — примружив очі Хаджибей і підвівся. — Тоді, мабуть, доведеться показати тобі дещо. Те, на чому розуміються лише воїни, а не лживі пишномовці.

Слідом за Хаджибеєм Боброк рушив до виходу з шатра. Йшов і його все більше непокоїла думка: а чи не перебрав він міру? Бо в розмові з князем Володимиром про Мамая не йшлося.

Непокоївся і Коцюба. Він не міг зрозуміти, чому невдовзі після того, як князь канівський зайшов до ханського шатра, на видноколі, немов з-під землі, почали виринати татарські сотні і тисячі. Невже хан віддав розпорядження захопити посольство зненацька? Ні, це можна було б зробити набагато раніше.

Збирається показати князеві свої сили? Може бути…

За якусь годину на видноколі годі було побачити порожнє місце. Вершники поодинці, а то й сотнями гасали степом, начебто гралися в якусь гру і все ближче підбиралися до шатра.

«Леле, скільки їх, — подумав Коцюба і очима пошукав Медовуху, аби перекинутися з ним словом. Проте той був зайнятий розмовою з вертким Мустемом-алі. — Ич, як заприязнилися, кроку вже ступити один без одного не можуть!»

А Медовуха дійсно почувався поруч з Мустемомалі, як з братом. Уже й смарагдовий перстень перейшов до рук хитрого товмача, вже й кунячі шкурки розминав алі і аж язиком цокав від захоплення. Ну от, шкурки нарешті заховані, тепер треба братися за справу.

— Заздрю я тобі, Мустеме-джан, ох, як заздрю! — палкою скромовкою шепотів він до худорлявого товмача. — Ет, не сподобилося мені народитися чистокровним ординцем! Всього ніби вдосталь маю, — він поляскав по саквах, звідкіля тільки-но вийняв шкурки, — а як був русичем-свинопасом, так ним і залишився…

— Відданість Орді можна довести і не будучи правовірним, — розважливо завважив Мустем-алі.

— Так я до того й веду, — відказав Медовуха і озирнувся, аби пересвідчитися в тому, що їх ніхто не підслуховує. І все ж щось йому не сподобалося, бо він запропонував: — А чи не можна, Мустеме-джан, від’їхати кудись подалі? Маю ще щось сказати…

1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 61
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)