Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
У дусі народної прози написані епічні твори С. Васильченка «Чарівний млин», «Відьма», «Чорні маки», «Отруйна квітка», «Добрі очі», «Сирітськесонце», «Золотадіжа», «Калина», «Чарівнакнижка» та ін. Спробу нового погляду на українську демонологію здійснив В. Королев-Старий, який написав книги «Нечиста сила», «Для дорослих казки та легенди». Збірку легенд «Во дні оне» видала його дружина Наталена Королева. Згодом з'явилися ще два томи її «Старо-київських легенд». Мотиви легенд опрацьовані у творах Ю. Хорунжого «Скіфова журба», О. Палійчука «Колиска Дажбога», В. Петрова (Домонтовича) «Помста», «Приборканий гайдамака», М. Хвильового «Легенда».
Характер народних оповідань мають твори М. Івченка (збірки «Шуми весняні», «Імлистою рікою», «Порваною дорогою», «Землі дзвонять»); В. Підмогильного «Іван Босий», «Старець», «Гайдамаки», «На селі», «Син», «Дід Яким», «Ваня» (збірка «Проблема хліба»); Ю. Косача (збірка оповідань та повістей «Чарівна Україна» та повість «Глухівська пані»); М. Стельмаха (збірка «Березовий сік», фольклорно-етнографічні мотиви зустрічаються в його романах «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда», «Чотири броди» та ін.).
Народні перекази стають основою великої прози другої половини 20 ст. передусім у творах П. Панча «Гомоніла Україна», Ю. Мушкетика «Семен Палій», «Гайдамаки», «Яса»; І. Білика «Меч Арея»; Р. Федоріва «Рудий опришок», «Жбан вина», «Квіт папороті», «Колиска з яворового дерева», «Яре зерно», «Танець Чугайстра», «Знак кіммерійця», «Отчий світильник»; П. Загребельного «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Роксолана»; Р. Іваничука «Мальви» («Яничари»), «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської»; В. Шевчука «Дім на горі», «Три листки за вікном» та ін. Апокрифічну легенду про Йосипа Прекрасного використав І. Калинець у повісті «Молімось зорям дальнім», сюжети легенд і переказів — Ірина Калинець у поемах «Осліплення Василька Теребовельського», «Сірчан», «Дорошенко», «Трьохсвятительська каплиця» (збірка «Остання з плакальниць»), «Гетьманівна», «Кончаківна», «Довбуш» (збірка «Тирсою в полі»). Легенди органічно входять у творчість Ліни Костенко, яка у збірці «Над берегами вічної ріки» подала твори «Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковиця в Лемешах», «Князь Василько», «Горислава — Рогніда», «Древлянський триптих» та ін. Поетикою народних оповідань характеризуються етюди В. Симоненка збірки «Вино з троянд» («Кукурікали півні на рушниках», «Чорна підкова», «Весілля Опанаса Крокви», «Дума про діда» та ін.).
Перші записи народної неказкової прози знаходимо вже у літописах, зокрема в Руському літописі — оповідях про апостола Андрія, обрів, Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь, смерть віщого Олега, убивство князя Ігоря і помсту княгині Ольги. Літописці постійно фіксували легенди та перекази про значні історичні події, видатних державних діячів. У 90-х роках 16 ст. зафіксовані українські перекази у подорожніх нотатках австрійського посла Еріха Лясоти. Він у Києві записав оповідання про чарівне дзеркало у Київській Софії, яке начебто допомогло княгині дізнатися про подружню зраду чоловіка, та про богатиря Чобітка, який чоботом перебив своїх ворогів.
Пізніше записи легенд і переказів подані у проповідницькій літературі 17—18 ст. Так, у збірнику «Небо новое» І. Галятовського відтворені перекази про бурю на Чорному морі 1629 р. і татарського хана Буняку.
Особливе зацікавлення фольклористів цим жанром виявляється з початку 19 ст. Серед дослідників — М. Костомаров («Предания первоначальной русской летописи в соображениях с русскими народными преданиями в песнях, сказках и обычаях», 1871; «Малорусские народные предания и рассказы», 1877); В. Милорадович («Заметки о малорусской демонологии», 1899; «Малорусские народные поверья и рассказы о Пятнице», 1902); А. Свидницький («Остатки от времён доисторических (Народные предания)»); А. Онищук («Матеріали до гуцульської демонології»). Вони були серед наукових зацікавлень М- Драгоманова («Малорусские народные предания и рассказы», 1876), П. Куліша, П. Іванова, П. Сфименка, Ю. Олтаржевського, П. Чубин-ського, М. Сумцова, Б. Грінченка, Ю. Яворського, Я. Новицького, Д. Явор-ницького та ін. Народній прозі присвячена друга частина праці І. Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу» (1876).
Особливо цінні матеріали містять збірники «Галицько-руські народні легенди, зібрав Володимир Гнатюк», Т. 1 («Етнографічний збірник», Т. 12—13, Львів, 1902—1903) та «Народні оповідання про опришків» («Етнографічний збірник», Т. 16, Львів, 1910). Неодноразово звертаючись до народної прози, В. Гнатюк вперше зосередив увагу на народних оповіданнях, зокрема, в праці «Словацький опришок Яношік в народній поезії», де докладно зіставляв історичні факти та художні мотиви легенд і переказів про Кармелюка, Довбуша, Яно-шіка. Йому також належать дослідження бувальщин та демонології («Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків», тритомне видання «Знадоби до української демонології»). Багаті матеріали поміщені також у п'ятому томі В. Шухевича «Гу-цульщина». Цій же темі присвячене ґрунтовне дослідження Г. Бу-лашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях».