Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2004 року зазначене рішення залишено без змін, при цьому з мотивувальної частини рішення виключено посилання на те, що «виготовлення таблеток «Феназепам» у порушення п. 1.4 ліцензійного договору не з субстанції ВАТ «Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство «Інтерхім» є підставою вважати продукцію неналежної якості» та, «виготовляючи препарат «Феназепам» починаючи з 1980 року, ДП «Біостимулятор» не володів виключним правом використання знака «Феназепам», який був зареєстрований за Науково-дослідним інститутом фармакології Академії медичних наук СРСР, тому дані посилання відповідача є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.» Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що порушення відповідачем зобов’язань за ліцензійним договором є доведеним, а оскільки використання знака для товарів і послуг «Феназепам» дочірнім підприємством вважається правомірним лише з дотриманням визначених сторонами умов договору, позовні вимоги слід вважати обґрунтованими.
Оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України зазначені судові рішення скасовано, провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Постанова мотивована тим, що позивач звернувся до суду за таким видом судового захисту, що не передбачений статтями 16 та 432 ЦК України, а також Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (статті 19 — 21), зміст позову не відповідає визначеним у чинному законодавстві України способам судового захисту порушеного цивільного права та інтересу.
23 грудня 2004 року Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою ВАТ «Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство «Інтерхім», у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 року і залишення в силі рішень, постановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною 6 статті 4 цього ж Кодексу забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Припиняючи провадження у даній справі, Вищий господарський суд України виходив з того, що позивач звернувся до суду за захистом свого права з вимогою, що суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів, які передбачені чинним законодавством України, а тому даний спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо, зокрема, вирішення спору відповідно до законів України та угод віднесено до компетенції інших органів або судів іншої юрисдикції.
Підставою звернення з позовом до суду ВАТ «Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство «Інтерхім» є, на думку позивача, невиконання умов ліцензійного договору, укладеного з ДП «Біостимулятор». Тобто між сторонами виник спір, пов’язаний з виконанням договору, котрий відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду у господарських судах.
Припинивши провадження у справі, суд ухилився від вирішення спору по суті, результатом розгляду якого відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України може бути задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить ст. ст. 124, 129 Конституції України.